Теоретико-методологічні засади антидискримінаційної експертизи підручників

Малахова О. А.,               Марущенко О. А.,                   Дрожжина Т. В.,                 Салахова Я.В.,                   Селіваненко В.В.


     Антидискримінаційна експертиза підручників має на меті віднайти у текстових та позатекстових (ілюстрації, методичний апарат, апарат орієнтування) матеріалах підручника вияви дискримінації за захищеними ознаками (раса, колір шкіри, політичні, релігійні та інші переконання, стать, вік, інвалідність, етнічне та соціальне походження, мова та ін.) у формі стереотипів, ксенофобії, ейджизму, андро та етноцентризму, сексизму тощо та надати рекомендації щодо їх усунення.

          Антидискримінаційний підхід до аналізу підручників є надважливим завданням, оскільки дуже часто дійовими особами текстів, вправ, завдань, ілюстрацій та інших змістовних компонентів виступають саме люди або інші антропоморфні персонажі.

І читаючи, наприклад, задачу з фізики, учнівство, поруч із суто предметним її змістом, фоново сприймає і “соціальний контекст”, що транслюється “приховано”: як саме діють зображені у задачі дійові особи, якими рисами та характеристиками вони наділені, чим займаються, до чого прагнуть, які їхні ролі та статуси тощо. Зважаючи на те, що кожний підручник містить сотні таких гендерних, етнічних, вікових, релігійних “портретів” (від молодшої до старшої школи їх кількість зменшується в міру того, як зменшується кількість людей як персонажів) і вони до того ж є доволі типовими, спадкоємними від одного року навчання до іншого, шкільні підручники можна вважати потужним інструментом стереотипізації за різними ознаками, яка спричиняє відтворення нерівності у суспільстві.

1.          Законодавче підґрунтя. Упровадження недискримінаційного підходу до всіх сфер життєдіяльності суспільства, і в освіту зокрема, ґрунтується на низці нормативно-законодавчих документів. Насамперед це Конституція України, стаття 24 якої проголошує: “Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками”.

2.          Окрім того, гарантії недискримінації в тому чи іншому вигляді містяться майже в кожному галузевому законі, наприклад, у статті 3 Закону України “Про освіту”. Варто відзначити два окремих закони, які забороняють дискримінацію за інвалідністю та статтю. Це Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та Закон України “Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків”. Рамковим законодавчим актом, що містить всеосяжне визначення поняття “дискримінація”, надає чіткі визначення її ключових форм та забороняє будь-які форми дискримінації стосовно відкритого переліку індивідуальних і групових ознак, є Закон України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”, який набрав чинності наприкінці 2012 р.

3.          Україна, приєднавшись до Декларації Тисячоліття ООН разом з іншими 189 країнами світу, також взяла на себе зобов’язання досягти, зокрема, п’ятої та десятої Глобальних цілей сталого розвитку ООН — “Гендерна рівність” та “Зменшення нерівності” відповідно. Задля дієвого впровадження гендерного підходу в усі сфери життя українського суспільства, у т. ч. систему освіти, у 2013 р. було прийнято Державну програму забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків на період до 2016 року включно. У програмі зазначається один із можливих і визнаний як оптимальний та комплексний варіант розв’язання проблеми забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, а саме: “здійснення заходів щодо виконання положень Декларації тисячоліття ООН, зокрема в частині забезпечення гендерної рівності;…виконання на постійній основі робіт із впровадження гендерних підходів у систему освіти”.

4.          На виконання згадуваного Закону Міністерство освіти і науки України також видало наказ “Про впровадження принципів гендерної рівності в освіту” від 10.09.2009 №839, в якому передбачено низку заходів щодо вирішення вказаної проблеми. У червні 2015 р. при Міністерстві освіти і науки України було створено Робочу групу з питань політики гендерної рівності та протидії дискримінації у сфері освіти, серед завдань якої, у т. ч., — забезпечення інтеграції гендерного компонента в освіту на всіх її рівнях, зокрема й через розроблення стратегії упровадження гендерної рівності та недискримінації у сфері освіти. У серпні 2015 р. Указом Президента було затверджено Національну стратегію у сфері прав людини, яка серед стратегічних напрямів передбачає попередження та протидію дискримінації та забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Серед очікуваних результатів, які стосуються сфері освіти, стратегія містить такі: — реалізуються програми підвищення обізнаності громадян у сфері запобігання та протидії дискримінації; — дотримується і впроваджується принцип недискримінації та культура поваги до різноманітності, вживаються заходи з подолання у суспільстві стереотипів, які призводять до дискримінації; — вживаються комплексні заходи, спрямовані на подолання гендерної дискримінації, в тому числі гендерних стереотипів.

5.          На виконання цієї Стратегії у листопаді 2015 р. Кабінет Міністрів України прийняв розпорядження “Про затвердження плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року” , яке передбачає низку заходів, зокрема такі: — включення компонента, орієнтованого на поширення гендерних знань та подолання гендерних стереотипів, у систему освіти; — реалізація програми щодо підвищення обізнаності громадян у сфері запобігання та протидії дискримінації.

6.          Теоретичне підґрунтя. Нижче подано короткий перелік термінів, визначення яких сформульовані в руслі державної антидискримінаційної політики та можуть бути застосовані під час антидискримінаційної експертизи підручників. Андроцентризм — виявляється в різних царинах — у мові, історії, філософії, літературі, біології тощо — світогляд, у якому центром, вихідною точкою чи нормою мислиться чоловік, а жінка чи жіноче постає як “інше”, менш важливе, похідне. Антидискримінаційна експертиза — аналіз будь-якого контенту, за результатами якого надається висновок щодо його відповідності принципу недискримінації.

7.          Гендер — комплекс соціокультурних характеристик, що охоплює всі сфери діяльності людини; самостійна, не зумовлена біологічною статтю, конструйована культурою та суспільством характеристика людини, щось, чого люди не мають як даність, а (осмислено чи неосмислено) показують/ транслюють/демонструють, взаємодіючи з різними людьми в різноманітних інституціональних ситуаціях. Оскільки поняття “гендер” у світовому й вітчизняному дискурсі формувалося кількома етапами і його значення поступово змінювалося, важливо брати до уваги останні теоретичні на- працювання та визначення, закріплені нормативними документами.

8.          Гендерна асиметрія — неоднакова, непропорційна представленість соціальних і культурних ролей осіб обох статей у різних сферах життя (наприклад, жінок більше у сферах освіти та обслуговування, чоловіків — у сферах бізнесу та політики; також у кожній сфері чоловіки посідають більше керівних посад, а жінок більше на “нижчому”, малооплачуваному рівні). Вона виявляється як асиметрія норм, приписів, що визначають поведінку жінок і чоловіків у суспільстві, і є наслідком андроцентризму та патріархату, основою гендерної нерівності та джерелом нестабільності в окремих державах й у світі загалом.

9.          Гендерна асиметрія відображається і в мові, наприклад, серед іменників — назв людей, особливо назв престижних професій, більшість — іменники чоловічого роду.

10.     Гендерна дискримінація — обмеження можливостей і прав або надання режиму найбільшого сприяння для осіб на підставі їхньої статі.

11.     Гендерна експертиза — різновид соціального аналізу, базованого на гендерній методології, що полягає у визначенні відмінностей у політичному, соціально-економічному та культурному статусах гендерних груп та владно-підлеглих відносин між ними, втілених у суспільстві через гендерні відносини.

12.     Гендерна рівність — однаковий правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дає змогу особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства.

13.     Гендерна чутливість — бачення проблем нерівності, дискримінації за статевими ознаками стосовно і чоловіків, і жінок у всіх різноманітних виявах; тобто здатність сприймати, усвідомлювати та реагувати на будь-які прояви сексизму, гендерної дискримінації, сегрегації.

14.     Гендерний вимір — ознака політичної культури, властива активній представницькій демократії, яка полягає у врахуванні інтересів усіх соціально-статевих груп суспільства.

15.     Гендерний вимір в освіті — оцінка наслідків і результатів дії освітніх та виховних зусиль педагогів, спрямованих на повноцінне особистісне становлення й розвиток у всіх суб’єктів освітнього процесу, усвідомлення ними власної ідентичності, вибір ідеалів і життєвих цілей та самореалізації без жодних обмежень за ознакою статі.

16.     Гендерний паритет — принцип симетричного й рівноважного включення чоловіків і жінок у всі сфери суспільного життя.

17.     Гендерний підхід — механізм досягнення гендерної рівності та утвердження однакових можливостей для самореалізації кожної особистості, що передбачає: відсутність орієнтації на “особливе призначення” чоловіка чи жінки; заохочення видів діяльності, які відповідають інтересам особистості; подолання гендерних стереотипів; урахування індивідуаль- них відмінностей.

18.     Гендерний підхід є необхідною передумовою реалізації гендерного виховання (гендерної культури) і є складовою особистісно орієнтованого навчально-виховного процесу на всіх рівнях освіти.

19.     Гендерні ролі — сукупність соціальних очікувань від жінок і чоловіків на базі сформованих гендерних стереотипів, нав’язувані суспільством зразки поведінки, виключно та обов’язково відмінні окремо для групи чоловіків і групи жінок. Приписи щодо поведінки, пов’язаної з гендерними ролями, є особливо помітними у поділі праці на чоловічу й жіночу.

20.     Гендерні стереотипи — сформовані патріархатною культурою узагальнені штучні уявлення та переконання про те, як поводяться чоловіки і жінки в приватній і суспільній сферах. Вони завжди негативно впливають на життя людини, оскільки обмежують можливості розвитку та самореалізації, чинять тиск на особистість.

21.     Дегуманізація — позбавлення людини її людської сутності. Коли ми вербально, графічно чи якимось іншим чином надаємо людині чи групі людей образу тварини, речі тощо, таким чином виносячи її за межі категорії “людина” і переносячи на неї відповідні риси — залежно від того, з чим порівнюємо.

22.     Дискримінаційна мова — мова, що містить припущення в словах, які ми використовуємо; висловлює культурні та релігійні норми, які часто настільки вкоренилися у мові, що видаються “нормальними”, або “істиною”; може ефективно відштовхувати людей, які вважають, що їх досвід і спосіб життя не відображені у мові; підсилює дихотомію “ми” і “вони”, або “інсайдер” та “аутсайдер”. Можна виокремити такі форми дискримінаційної мови: — cтереотипи / хибні узагальнення — наприклад, коли ми вживаємо слово “українці” як збірне поняття лише чоловічого роду; — невидимість та уникання — за ознакою статі, віку, інвалідності, етнічності, релігійної приналежності тощо; — ієрархія, або порядок слів/фраз — молодий/старий; білий/чорний; чоловік/жінка); — припущення однаковості — наприклад, люди похилого віку часто зображуються як некомпетентні або з припущенням, що всі вони мають однакові інтереси і думки. — зайва видимість або фокус на різниці — ми не говоримо “чоловік-академік” або “білий адвокат”, але говоримо “жінка-професор”, хоча ці характеристики жодним чином не показують досвід чи кваліфікацію людини.

23.     Дискримінація — ситуація, за якої особа та/або група осіб за їхніми ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного й соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі — певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними;

24.     Етноцентризм — погляд на світ крізь призму етнічної ідентифікації. Життєві й культурні процеси при цьому оцінюються через традиції етнічної самосвідомості, що постає як ідеальний зразок. Мова ворожнечі — будь-які висловлювання, що поширюють, підбурюють, пропагують або виправдовують расову ненависть, ксенофобію, антисемітизм та інші форми ворожнечі на основі нетолерантності, що включає такі, які ґрунтуються на агресивному націоналізмі й етноцентризмі, дискримінації та ворожості щодо меншин, мігрантів і людей з емігрантським походженням.

25.     Підбурювання до дискримінації — вказівки, інструкції або заклики до дискримінації стосовно особи та/або групи осіб за їх певними ознаками.

26.     Пособництво у дискримінації — будь-яка свідома допомога у вчиненні дій або бездіяльність, спрямовані на виникнення дискримінації; Принцип недискримінації, встановлений статтею 2 Закону України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”, передбачає незалежно від певних ознак: 1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/ або груп осіб; 2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; 3) повагу до гідності кожної людини; 4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб. Сексизм — практика дискримінації (приниження гідності) людей за ознакою статі. Сексизм базується на уявленні про переваги моральних, інтелектуальних, культурних, фізичних, творчих та інших якостей особи або групи осіб однієї статі (найчастіше чоловічої) над особою чи групою осіб іншої статі; складовими сексизму є поняття та моделі домінування одних людей та меншовартості інших.

27.     Соціально-правова модель інвалідності стверджує “Права людей з інвалідністю — права людини” і робить акцент на незалежності, а не обмеженнях. Модель розглядає інвалідність як один із аспектів людського різноманіття і бере за основу загальна концепція рівності людей.

28.     На що звертати увагу під час недискримінаційної експертизи освітніх видань. Поширені дискримінаційні практики в контенті шкільних підручників. Варто зауважити, що автори й авторки підручників, як і всі ми, — продукти того суспільства, де зростали й формувалися, в якому наявна, на жаль, дискримінація часто вважається нормою, а тому закономірно, що буває важко — без особливого аналізу й свідомого критичного підходу — помітити продуковані дискримінаційні практики. Далі наведено перелік найпоширеніших дискримінаційних практик, що мають місце у підручниках: кількісна диспропорція представленості осіб обох статей (також для характеристик віку, кольору шкіри, етнічності, релігії, інвалідності тощо).

29.     Перше, на що слід звернути увагу, — чи має місце паритетність у представленні осіб обох статей на сторінках підручників. Найпростіший спосіб кількісного аналізу — порахувати, скільки разів на ілюстраціях зображено жінку/дівчину, а скільки — чоловіка/хлопця. Попередній експертний аналіз вказує на нерівномірне кількісне співвідношення жіночих і чоловічих образів: жінки загалом зображуються на ілюстраціях чи згадуються в текстах підручників у 2,5—3 рази рідше за чоловіків, причому при переході від молодшої школи до старшої рівень “видимості” жінок зменшується. Така очевидна асиметрія вказує на те, що саме чоловіча стать “приховано” вважається соціальною нормою, стандартом, і цієї кількісної диспропорції, безсумнівно, треба уникати. Найбільшою вона є у підручниках історії, де співвідношення чоловічих та жіночих образів може досягати 30 до 1. Справді, шанси залишити яскравий слід в історії (а отже, потрапити до контенту підручників) у представників чоловічої статі були незрівнянно вищими, ніж у жінок: в умовах патріархату саме чоловіки завжди мали вільніший доступ до публічних, соціально престижних сфер діяльності (політичної, військової, економічної, наукової, освітньої), але якщо звернутися до історії повсякденності, то жіночі образи виявляться яскравіше. Натомість це пояснення не може бути виправданням для авторів/авторок підручників.

30.     По-перше, навіть у випадках зафіксованих історичних досягнень жіноцтва нерідко можна бачити тенденційну схильність інтерпретувати їх менш масштабними та значущими, ніж “чоловічі”.

31.     По-друге, таке пояснення взагалі для новіт- ньої історії, де численні заслуги жінок є загальновідомими, що, втім, не зумовлює суттєвого збільшення їх кількісної представленості у матеріалах підручників.

32.     По-третє, висвітлення традиційно “чоловічих” сфер діяльності та “затемнення” традиційних жіночих є “корпоративним вибором” істориків (традиційно “справжньою історією” вважають насамперед політичні та воєнні події), що може і має бути піддано критиці та переглянуто. Аналогічно гендерній, треба прагнути до кількісної пропорційності й за іншими ознаками.

33.     Так, наприклад, зображена у підручнику група віруючих осіб не має представляти лише одну, хай і домінуючу у суспільстві, релігійну конфесію. А поміж фізично здорових людей — саме такими за замовчуванням є переважна більшість персонажів у текстах, завданнях, ілюстраціях — варто зображувати осіб з інвалідністю: це, зокрема, сприятиме їх кращій “соціальній видимості” та залученості до різноманітних соціокультурних комунікацій.

34.      Представлення осіб різних статей, віку, етнічності, релігії та ін. лише у стереотипних соціальних ролях. Окрім кількісного співвідношення жіночих та чоловічих образів, детальному аналізу має бути піддано їх якісне, змістовне наповнення — тобто те, які особистісні риси, соціальні ролі, види діяльності, моделі поведінки і навіть цілі життєві сценарії притаманні жіночим і чоловічим персонажам, які фігурують у текстах, вправах, задачах, зображуються на ілюстраціях.

35.     Наведемо найтиповіші приклади такого роду стереотипізації: а) турботливість, пасивність, слабкість, емоційність, чутливість, конформність — цими особистісними рисами автори й авторки підручників значно частіше наділяють дівчат; тоді як хлопці зазвичай зображуються допитливими, активними, сильними, сміливими, раціонально орієнтованими та водночас — порушниками правил, схильними до ризикованої поведінки, бійок тощо; б) “жіночі” життєві сценарії, що “приховано” прописані на сторінках підручників, націлюють дівчат майже суто на приватну сферу (сім’ю, піклування про дітей, догляд за господарством — як виконавиці саме цих видів діяльності жінки згадуються в 1,5 раза частіше за чоловіків) без особливих претензій на якісь суспільно важливі досягнення, тоді як хлопців орієнтують на соціальний успіх на істотно масштабнішому — суспільному — рівні; знайти зображення хлопців чи чоловіків у ситуаціях, які демонстрували б відповідальне батьківство (піклування про дітей, прогулянки, зайнятість у домашньому господарстві), майже неможливо; в) спектр згаданих у підручниках “чоловічих” професій є ширшим за жіночий приблизно у 3—4 рази: близько 75 % професій і видів діяльності, пов’язаних із розумовою працею (зокрема на керівних посадах), та 90 % — із фізичною — тут виконуються саме чоловіками; жінки натомість задіяні в обслуговуючій праці, освітній, медичній та торговельній сферах; г) навіть вільний час чоловіків/хлопців зображується активним і рухливим (часто проходить за межами помешкання: наприклад, на рибалці, у подорожі, на стадіоні), тоді як у жінок/дівчат він набагато пасивніший і такий, що зазвичай реалізується вдома (шиття, в’язання, куховарство тощо).

36.     Основною рекомендацією уникнення такого виду дискримінації може бути добір/створення ілюстрацій та текстів, у яких би чоловіки/ хлопці й жінки/дівчата зображувалися у різноманітних, а не гендерно стереотипних соціальних ролях. Сегрегація і поляризація за ознакою статі (меншою мірою за ознаками етнічності, релігії, інвалідності та ін.). Одним із ключових гендерних “системних збоїв”, зафіксованих у шкільних підручниках, є сегрегація і поляризація за ознакою статі — відверто стереотипна тенденція, що виявляється в навмисному розділенні, відокремленні осіб обох статей, зображенні їх і просторово окремо (в окремих частинах ілюстрації, в різних абзацах тексту тощо), і як протилежностей, що штучно протиставляються одна одній та начебто не мають між собою нічого спільного.

37.     Наведемо типовий приклад: в умовах математичних задач (на одній сторінці) чотири хлопчики пішли ловити окунів, тоді як три дівчинки почали чистити картоплю (якби рибалити вирушили, наприклад, два хлопці й дві дівчинки, це дало б змогу “залучити” їх до спільної діяльності та уникнути сегрегації).

38.     В іншому прикладі — Іван і Микола побилися через те, хто першим читатиме книгу, у той час як Олена і Оксана спокійно домовилися про гру на піаніно — фіксуємо абсолютно полярні поведінкові шаблони і, відповідно, способи вирішення конфліктних ситуацій. Звичайно, йдеться не про те, щоб “зробити навпаки” або щоб “дівчата теж билися”, дискримінаційна практика полягає в тому, що лише за хлопцями закріплюється конфліктна й агресивна поведінка, тоді як битися — для всіх погано, а спокійно домовлятися — для всіх добре, і саме таку настанову й має передавати контент підручника.

39.     Зображення людини загалом і загальнолюдських цінностей виключно через образ чоловіка, етнічного українця, православного, людини без будь-яких фізичних обмежень. Дуже часто настанови щодо здорового способу життя, розпорядку дня, правил поведінки, цінностей, що є однаковим для всіх людей незалежно від статі, супроводжуються ілюстраціями, які зображують лише чоловіків/хлопців.

40.     Наприклад: ілюстрація правильних розпорядку дня та поведінки (вчасно прокинутися, застелити ліжко, вмитися, поснідати, уважно слухати пояснення в школі, акуратно скласти речі, вчасно зробити домашні завдання та лягти спати) і неправильних (проспати, не вмиватися, запізнитися, бешкетувати на уроці, залишити речі розкиданими, не вивчити уроки та допізна грати в комп’ютерні ігри) на одній сторінці підручника здійснюється через два образи — двох хлопчиків.

41.     Інший приклад — у завданні дітей просять пояснити, як зростає і розвивається людина, спираючись на малюнок, який зображує послідовно: немовля, хлопчика, юнака, чоловіка, дідуся. Виникає питання: то з немовлят виростають лише чоловіки?

42.     У підручниках для старшого шкільного віку ілюстрації до пояснень дії фізичних законів та понять (швидкість, опір, тиск тощо), наприклад, зображують лише чоловіче тіло чи його частини (рука, нога). Тексти, що вербалізують ті самі правила поведінки чи цінності, важливі для людини незалежно від її статі, часто побудовані з використанням лише форм чоловічого роду (чи читав ти тощо).

43.     Використання гендерночутливої мови. Важливим у протидії дискримінації за ознакою статі є використання гендерночутливої мови (англ. non-sexist language) — усного чи письмового висловлення, позбавленого андроцентризму, сексизмів і будь-яких інших дискримінаційних форм і смислів. Оскільки існує взаємозумовленість мови і мислення, то не тільки ми висловлюємо своє бачення світу через мову, а й ті мовні засоби, які ми чуємо/читаємо/використовуємо, впливають на формування нашої картини світу, у тому числі на формування уявлень про те, що ми вважаємо правильним/неправильним, прийнятним/неприйнятним, можливим/ неможливим тощо.

44.     Мовний андроцентризм — це відображення в мові “нормативності” чоловічого і “другорядності” жіночого, передусім через уживання форм чоловічого роду для позначення групи осіб обох статей. Наприклад, фрази підручників Любій шестикласнику!, Учень/читач повинен… або У п’ятому класі ти вивчав… адресовані як учням, так і ученицям, проте сформульовані лише у формі чоловічого роду, є дискримінаційними щодо осіб жіночої статі. Цього в українській мові легко уникнути. Використовуючи паралельні форми чоловічого і жіночого роду (Любі шестикласники й шестикласниці!) або збірні іменники (учнівство, читацька аудиторія, читацьке коло тощо).

45.     Мовний сексизм — вираження в мові чи мовними засобами тенденційних поглядів і переконань, які принижують, вилучають, недооцінюють і стереотипізують особу за ознакою статі (найчастіше жінок).

46.     Сексистським (можна сказати також — дискримінаційним) є кожне висловлювання, яке:

а) “виключає” жінок як меншість та окреслює їх як істот, відмінних від чоловіка (наприклад: це не для дівчат);

б) змальовує жінок як таких, що залежні та підпорядковуються чоловікові (наприклад: мама завжди питає дозволу в тата);

в) ігнорує досягнення жінок, унаслідок чого їм відмовляють у поведінці, зацікавленнях та можливостях, що виходять за рамки стереотипів (наприклад, в умові задачі йдеться про те, що тато подарував синові конструктор (який коштує 27 грн), а доньці — люстерко (яке коштує 5 грн); умова задачі, що не містить сексизму (проте цілком зберігає математичну дію, на яку розрахована задача), могла би бути сформульована як тато подарував дітям конструктор вартістю 27 грн і книжку вартістю 5 грн.);

г) виключає з мовного дискурсу відображення специфічно жіночого досвіду (наприклад, в історії — замовчування подальшої долі жінок, які брали участь у Другій світовій війні, після їх повернення з фронту).


І перший крок на шляху до гендерночутливої мови — не лише уникати стереотипних, дискримінаційних висловлювань щодо людей за ознакою їх статі, а й, користуючись наявними мовними ресурсами, зробити жінку “видимою” в усіх сферах людського життя.

Різні мови неоднаковою мірою намагаються подолати гендерну упередженість, українська мова в цьому плані є надзвичайно багатою і гнучкою і надає широке коло можливостей, які можна згрупувати за стратегіями фемінізації (полягає у використанні наявних у системі певної мови та творенні нових фемінітивів — іменників жіночого роду на позначення осіб жіночої статі) і нейтралізації (передбачає нейтралізацію граматичного роду ресурсами лексичних засобів мови).

Використання фемінітивів, зафіксованих у словнику, та фемінітивів-новотворів. Оскільки зрушення мовної норми щодо активного творення й уживання фемінітивів в українській мові саме перебуває в активній фазі та поки ще не зафіксоване академічним мовознавчим дискурсом, повсюдне невикористання фемінітивів у тексті підручника не може бути оцінене як його вада.

Проте прогресивною складовою підручника, однозначно вартою схвалення в експертній оцінці, може бути вживання іменників на позначення осіб жіночої статі (фемінітивів) за різними характеристиками, родом занять, національністю тощо принаймні зафіксованих у Великому тлумачному словнику сучасної української мови або вживання, де це можливо, збірних іменників та описових конструкцій замість лише форм чоловічого роду.

Найбіднішими на фемінітиви є суспільна й військова сфери, оскільки жінки тривалий час не мали до них доступу. Проте світ змінюється, і українська мова має ресурс відображати ці зміни — понад продуктивних суфіксів можуть утворювати нові назви осіб жіночої статі, у тому числі за родом діяльності (психологиня, директорка, керівниця, агентеса та ін.), причому варто уникати штучного нав’язування переваги прикладкової моделі творення назв жінок: замість жінка-майстер можна сказати майстриня, жінка-кравець — кравчиня, жінка-лікар — лікарка.

Використання одночасно паралельних форм і жіночого, і чоловічого роду. Хоча постійне використання такого прийому переобтяжує текст, виважене та стримане уживання його часто стає у пригоді.

На письмі крім повного формату — учні й учениці — можливий скорочений варіант школярі/ки. Використання збірних іменників та описових конструкцій на позначення множини осіб, серед яких є і жінки, і чоловіки, або коли статева належність множини осіб невідома чи на цьому не акцентується увага (замість традиційного андроцентризму — використання в цьому випадку форми множини чоловічого роду): учнівство (замість учні), читацьке/глядацьке коло, читацька/глядацька аудиторія (замість читачі/глядачі) та ін. Такий прийом потребує більшої “винахідливості” та ширшого словникового запасу, проте є достойною альтернативою не лише андроцентричним конструкціям, а в певних контекстах — і стратегії фемінізації.


Поради щодо уникнення використання дискримінаційної мови за іншими захищеними ознаками.                                                  


За ознакою кольору шкіри, етнічності, громадянства: — уникати кількісної диспропорції представленості образів лише українського етносу, порівняно з іншими етносами, котрі живуть в Україні; — уникати стереотипів, наприклад, роблячи позитивні або негативні узагальнення про членів певної етнічної чи національної громади, способами, які приховують людяність та індивідуальність людей;

В одинадцятитомному тлумачному словнику української мови зафіксовано 4540 назв осіб чоловічої і жіночої статі, 34,1 % (1548, тобто 774 пари) з них — з однаковим лексичним значенням і можуть бути використані в однаковому контексті (учень / учениця, учитель / учителька, студент / студентка, експерт / експертка). — уникати заохочення “расової або етнічної невидимості”, наприклад, використання зонтичних термінів, таких як “азіати”, “африканці”, “кавказці”, “араби”, який не враховує розмаїття різних етнічних та релігійних груп, які проживають на цих територіях.

Замість цього варто вказувати, що люди з певної країни певної етнічності тощо; — уникати використання зневажливого маркування, образливого гумору й етнічних і расових образ, наприклад, використання термінів, основною функцією яких є виокремлення деяких груп, наголос на їх ексцентричності чи небажаності або спроби відмежування за допомогою моделі “ми та вони”;

— уникати “позитивних”/зверхніх коментарів на підставі стереотипів, таких як “Ви так чудово говорите українською!”;

— уникати згадування міграційного статусу людей, таких як “колишній біженець/біженка”, “приїжджий”, “переселенка” тощо;

— використовуйте специфікатор у поєднанні з іменником “український”;

 За ознакою інвалідності уникати: — непотрібних посилань на фізичні та/або інтелектуальні здібності людини чи групи. Наприклад: Сліпий [непотрібно] музикант грав на скрипці на місцевому концерті;

— використання термінів, які прирівнюють особу або групу з інвалідністю, наприклад “епілептик”;

— вживання термінів, які визнають, що інвалідність це єдина характеристика людини або групи.

Наприклад: інвалід — людина з інвалідністю (правильно); глухі та сліпі — люди з порушеннями зору та/або слуху (правильно); інваліди — люди з порушеннями опорно-рухового апарату та люди з психічними розладами (правильно).

Дитину з діагнозом аутизм слід називати “дитина з аутизмом” або “дитина, у якої аутизм”, а не “аутична дитина” або “дитина, яка страждає на аутизм”;

— неточних термінів і евфемізмів для особи або групи з інвалідністю. Наприклад: шизофренія є особливим типом психічного розладу, а не загальним терміном; — використання термінів жертви або страждальця, щоб звертатися до людини або групи, яка має/мала хворобу чи інвалідність.

— вживання терміна “спеціальний/особливий”, коли йдеться про людей з інвалідністю. У них немає “особливих потреб”, вони не є “особливими”, вони не вимагають “особливого ставлення”.

Сегрегація людей з інвалідністю історично (і зараз) відбувається під прапором “особливий”; — зайвих емоцій під час опису досягнень людей з інвалідністю, коли говорять про їхню повсякденну діяльність; це зверхня позиція — бачити або говорити про людину з інвалідністю, як про героя, через те, що він/вона чудово робить те, що робить.

Не можна описувати людей з інвалідністю крізь призму таких світоглядних моделей:

— моральна, або, релігійна модель інвалідності, що пов’язує інвалідність із гріхом і ганьбою, з відчуттям провини;

— благодійна модель, або модель “трагедії”, яка розглядає людей з інвалідністю як жертв обставин, котрі заслуговують на жалість та співчуття;

— медична модель інвалідності, що розглядає “інвалідність” як ваду чи хворобу, які потребують насамперед медичного втручання;

— реабілітаційна модель розуміння інвалідності, яка є різновидом медичної, розглядаючи інвалідність як недолік, що повинен бути виправлений фахівцями з реабілітації;

— економічна модель інвалідності, яка визначається нездатністю особи працювати.

Потрібно використовувати такі моделі для опису життя людей з інвалідністю: — модель посилення можливостей: можливість жити в родині, бути повноправним членом громади, контроль клієнта за фінансовими ресурсами для отримання необхідних послуг та вільний їх вибір є осно- вними засадами цієї моделі;

— соціальну модель інвалідності, що визначає інвалідність як сукупність бар’єрів у ставленні, поведінці, просторі, котрі перешкоджають повній участі людей з інвалідністю в житті суспільства.

Із соціально-політичного погляду люди з інвалідністю є меншиною, реалізації прав яких заважають перешкоди в суспільстві, створені більшістю. Відповідальність за їх усунення також лягає на більшість; соціально-правову модель інвалідності: “Права людей з інвалідністю — права людини” — основне її твердження. Акцент значно змістився з обмежень до незалежності. Сама інвалідність почала розглядатись як один з аспектів людського різноманіття. Підґрунтям цієї моделі є також загальна концепція рівності людей.

За ознакою віку варто враховувати: — такі терміни, як “старший” і “молодший” є відносними й повинні використовуватися з розумінням та у певному контексті; — терміни “люди похилого віку”, “молодь” і “молоді люди” переважно є нейтральними в їх конотації. — терміни, які стали інституційно закріпленими протягом тривалого періоду часу — такі, як “пенсіонери” і “старше покоління” — також є безпечними у використанні.

Варто уникати використання виразів “молода та енергійна команда” або “зріла робоча сила” тощо.

Кращі варіанти — “ефективна і динамічна команда” або “досвідчена” робоча сила.


Це особливо важливо з огляду на старіння населення України, пильну увагу сфери освіти до дітей та молоді, а також наслідки того, як говорять про осіб різного віку.

 

Сайт создан с Mozello - самым удобным онлайн конструктором сайтов.

 .