We considered the concept of
«gender socialization», «gender education and upbringing», «gender approach». We
noted the presence of gender imbalance in modern educational system of
Становлення України як держави відбувається в умовах швидких і глибоких суспільних змін, які зумовлюють нові реалії та вимоги до життєдіяльності сучасної людини, фахівця. Ґендерні відносини є відображенням ґендерної свідомості суспільства, важливий чинник формування якої – освіта. Однією з важливих функцій цього соціального інституту є передання та поширення знань, системи норм і цінностей суспільного життя. Саме через систему освіти можливо і необхідно закладати основи ґендерних перетворень суспільства. Інтеграція ґендерного підходу в національну систему освіти на сучасному етапі вкрай необхідна, оскільки ґендерна збалансованість в українському суспільстві є одним з індикаторів його визнання як розвиненої держави, що стоїть перед європейським вибором. Незважаючи на розпочаті інноваційні перетворення щодо демократизації та гуманізації національної системи освіти, питання інтеграції ґендерного компонента в цю сферу є теоретично та методологічно далеко незавершеним.
Це пов’язано з недостатньою обґрунтованістю концептуальних завдань ґендерного підходу як нової парадигми у системі освіти та надмірною інерційністю попередніх освітніх ідей. Подолання цих суперечностей сприятиме оптимізації розроблення та впровадження ґендерних ідей у систему освіти України. У Всесвітній декларації «Про вищу освіту для ХХІ століття» зазначається, що її мета створення нового суспільства, яке не знає насильства і експлуатації. Тому важливим нині при плануванні, складанні і реалізації будь-яких навчальних програм, видів просвітницької діяльності є врахування ґендерного підходу, що базується на партнерських засадах, паритетних можливостях жінок і чоловіків у різних сферах життєдіяльності. Активізація ґендерних досліджень в гуманітарних науках має глобальний характер. Не випадково ця тема обговорювалася на спеціальній сесії Генеральної асамблеї ООН «Жінки в 2000 р: рівність між чоловіком і жінкою, розвиток і мир в ХХІ столітті», а також предметно розглядалась на конференції під егідою ООН «Гендерна освіта ресурс розвитку паритетної демократії», що відбулася у квітні 2011 р. на базі Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. Причинами інтересу до цього питання є: посилення ґендерної асиметрії у зв’язку із збільшенням жіночого безробіття, прихованою дискримінацією за статевою ознакою, розривом в оплаті праці та домінуванням жінок у деяких професійних групах, зокрема в галузі освіти.
Це дало підставу ООН рекомендувати розвивати дослідження з феміністської проблематики і зарахувати ґендерні проблеми до глобальних, оскільки без ґендерного чинника неможливе комплексне дослідження людини та її діяльності. Мета статті полягає в обґрунтуванні необхідності впровадження ґендерного компонента в систему освіти України. На початку 90-х років ХХ ст. проблема врахування та впровадження ідеї ґендерного підходу у вітчизняну систему освіти стала предметом дискусій. Українські дослідники (С. Вихор, Т. Говорун, І. Іванова, О. Кікінежді, В. Кравець, О. Луценко, Л. Смоляр, О. Цокур) вважають, що впровадження цього підходу є важливою складовою узгодження української системи освіти з європейськими вимогами [1; 4; 6; 9; 14]. Намагаючись визначити ступінь взаємодії педагогіки та ґендеру як складних соціальних і наукових категорій, вищезазначені автори оперують термінологічним апаратом, що містить такі поняття, як «ґендерний підхід у системі освіти», «ґендерна соціалізація», «ґендерна освіта», «гендерне виховання». А. Мудрик зазначає, що феномен «ґендерний підхід у вихованні» передбачив «врахування … й застосування знань про ґендерні особливості: в організації побуту та життєдіяльності виховних організацій, а також взаємодії їх членів; у визначенні змісту та методів навчання й способів стимулювання самоосвіти; у створенні умов у виховних організаціях для опанування хлопчиками та дівчатками, юнаками й дівчатами норм, моделей, сценаріїв і досвіду статево рольової поведінки, адекватної їхньому віковому статусу, психосексуальному розвитку й соціальним очікуванням; у сприянні щодо розв’язання проблем, пов’язаних із ґендерною ідентифікацією і самореалізацією» [10, с. 17].
Згідно з В. Кравцем, «ґендерний підхід» у навчально-виховному процесі, по суті, є індивідуальним, інакше кажучи, таким, який дає змогу дитині виявляти свою ідентичність. Він забезпечує людині більшу свободу вибору і самореалізації, допомагає бути достатньо гнучкою і вміти використовувати різні можливості поведінки [6, с. 184]. О. Луценко зазначає, що ґендерний підхід має розкрити та проаналізувати наявні відмінності в освіті між хлопцями й дівчатами, проблеми упереджень у змісті шкільної програми, ґендерний дисбаланс у системі освіти загалом. Для цього необхідна подальша інтеграція ґендерних досліджень у систему вищої освіти України, розвиток ґендерно збалансованих навчальних планів шляхом введення нових знань про жінок у традиційні соціальні та гуманітарні дисципліни, що потребує змін ідеології вищої освіти в країні [9, с. 500]. Навчальний заклад як соціальний інститут є одним з агентів ґендерної соціалізації особистості. Під ґендерною соціалізацією ми розуміємо процес засвоєння, прийняття і відтворення норм, правил поведінки, установок відповідно до культурних уявлень про роль, становище й призначення чоловіка та жінки у суспільстві.
Важливими компонентами ґендерної соціалізації є ґендерна освіта та виховання. Через ґендерну освіту здійснюється процес формування егалітарної свідомості особистості і системи соціокультурних взаємозв’язків на паритетних засадах. Саме ґендерна освіта сприяє викоріненню біодетерміністських уявлень про сутність «жіночого» і «чоловічого». Чимало фахівців займались дослідженням поняття «ґендерна освіта». В. Кравець визначає ґендерну освіту як процес засвоєння знань про психосексуальну культуру, котра включає ґендерну просвіту, пропаганду й самоосвіту [6, с. 174]. Л. Смоляр наголошує на тому, що ґендерна освіта передбачає вивчення сукупності відносин жінок і чоловіків у суспільстві. Це стосується традицій, формальних та неформальних правил і норм, які зумовлені місцем і становищем чоловіків та жінок в українському суспільстві. На думку дослідниці, інтеграція ґендерних підходів в освіті вимагає: введення спеціальних предметів і спецкурсів з ґендерної проблематики; експертизи наявних програм та підручників; розроблення відповідних навчальних програм, методичних посібників, підручників для різних типів навчальних закладів [14, с. 516].
Метою ґендерного виховання є створення оптимальних умов для формування вільної від стереотипів та упереджень ґендерної свідомості і відповідальності за власні міжособистісні взаємини у соціумі. Ґендерне виховання є складним процесом формування соціокультурних ролей чоловіків та жінок, що визначають очікуване суспільством ставлення до представника протилежної статті. Його сфера не обмежується лише відносинами між чоловіком та жінкою, які створили сім’ю, а виходить за ці вузькі рамки, охоплюючи будь-які інші відносини між представниками протилежних статей. В. Кравець розуміє ґендерне виховання як «процес, спрямований на формування якостей, рис, властивостей, що визначають необхідне суспільству ставлення людини до представників іншої статі, рівноправні соціальні відносини» [6, с. 174]. С. Вихор розглядає це виховання як «цілеспрямований і систематичний вплив на свідомість, почуття, поведінку вихованців з метою формування в них егалітарних цінностей, поваги до особистості, незалежно від статі, розвитку індивідуальних якостей і здібностей задля їх самореалізації, оволодіння навичками толерантної поведінки та з метою побудови громадянського суспільства» [1, с. 35]. Починаючи від дитячого садка і до ВНЗ, всі стосунки в навчально-виховних закладах відтворюють закладені в культурі уявлення про жінок як підлеглих, залежних, таких, що не прагнуть до досягнень, а про чоловіків як домінуючих, незалежних і «успішних», тобто у навчально-виховному процесі поведінка дитини оцінюється згідно з її статевою належністю. За даними вітчизняних і зарубіжних вчених, вчителі приділяють більше уваги хлопчикам, внаслідок чого в дівчат розвивається пасивна модель поведінки, орієнтована на слухняність, точне відтворення, бажання уникати помилок. Дівчат орієнтують на вивчення гуманітарних наук, а хлопців – точних. Відставання дівчат вчителі часто пояснюють відсутністю здібностей, а у хлопців – недостатніми зусиллями. Фемінізація школи, орієнтація на слухняність ставлять у більш вигідне становище жіночу стать. Освітні заклади відображають стратифікацію суспільства і культури загалом, демонструючи на своєму прикладі нерівний статус жінок і чоловіків. Деякі шкільні предмети часто ідентифікують зі статтю вчителя.
Значному утвердженню ґендерних стереотипів у школі та підтримці ґендерної нерівності сприяє так званий прихований навчальний план, який існує паралельно з офіційним навчальним планом. Він охоплює зміст предметів, стиль викладання, ґендерні стосунки на роботі, ґендерну стратифікацію учительської роботи та спрямований на ще більше зміцнення сексистських установок, що й без того вкоренились у нашому суспільстві. Дотримуючись традиційних стереотипів про жіночі й чоловічі ролі, вчителі, які самі дуже сильно страждають від ґендерної нерівності, свідомо чи неусвідомлено передають ці погляди дітям, посилюючи дію інших агентів ґендерної соціалізації. У шкільному житті ми часто зустрічаємось ще з одним протиріччям: коли педагог забуває про свою ґендерну роль, але разом з тим вимагає від учня виконання ролі представника своєї статті.
Парадокс: у проведеному О. Кікінежді опитуванні «Поширеність ґендерних стереотипів серед педагогів загальноосвітніх шкіл» чимало вчителів залишаються невизначеними у власних ґендерних орієнтаціях, не переконані у необхідності розвитку андрогенних властивостей, сповідують ідеологію компліментарності чоловічих та жіночих ролей [5, с. 27]. Ще однією проблемою, яка склалася в межах шкільної системи, є низький відсоток чоловіків серед педагогічного складу, що спричиняє формування і підтримку ґендерних міфів про чоловічу грубість і жіночу логіку. А наявність стереотипів, призводить, відповідно, до ґендерного дисбалансу у педагогічній спільноті. В. Кравець зазначає, що в сучасній фемінізованій школі вчительки тиснуть на хлопчиків своїм авторитетом, змушуючи їх відчувати власну неповноцінність. Цей тиск призводить до того, що хлопчики змушені будувати свою ґендерну ідентичність переважно на негативних основах: бути несхожими на дівчаток, не брати участі у «жіночих» видах діяльності [6, с. 327]. Культивування фемінності дискримінує інтереси хлопців, не зацікавлює їх у процесі навчання і водночас перешкоджає формуванню дівчачої самооцінки та стереотипізує їх поведінку. Дослідники О. Цокур та І. Іванова зазначають, що правильно організований та грамотно застосований ґендерний підхід дасть змогу сформувати в школярів ґендерну самосвідомість та активізувати самореалізацію особистості через:
•
усвідомлення абсолютної цінності прав чоловіків та жінок, свободи особистості;
•
усвідомлення себе як особистості, здатної впливати на ґендерну ситуацію в
державі;
•
розуміння рівноправної участі обох статей у політичному житті;
•
лояльне і, разом з тим, вимогливе ставлення до обох статей;
•
готовність відповідати за власні рішення та їх наслідки;
•
почуття власного достоїнства, толерантність, плюралізм, здатність до компромісу
[15].
Ми не можемо оминути увагою ситуацію, що склалася у ВНЗ України, зокрема педагогічного спрямування. Згідно даних Державного комітету статистики України, в 2010/2011 навчальному році в системі вищої школи навчалися 2 млн. 130 тис. студентів, з яких 53% жінки, це говорить, що жінки в нашій країні володіють достатньо високим освітнім потенціалом. В окремих напрямках вищої освіти спостерігається фемінізація. Так, наприклад, в педагогічних вузах частка жінок становить 70%, а жінок-вчителів в Україні нараховують 82% [3].
Викладання в школі вважається «жіночою» справою, а так звана жіноча робота з
погляду рівня професійних вимог та отримання винагороди дуже часто
розглядається як менш вартісна, відповідно оплата вчительської праці
залишається низькою. Часто виникає хибне уявлення, що жінка нездатна виконувати
роботу, яку роблять чоловіки у «нормальному житті», то ж їй залишається йти
працювати до школи. Випускники педагогічних вищих закладів освіти і навіть
професійно досвідчені вчителі та викладачі проявляють невміння і відсутність
ґендерної культури у навчально-виховному процесі. На нашу думку, процес
підготовки майбутніх педагогів і вчителів до ґендерної освіти та виховання
школярів буде ефективним за таких педагогічних умов:
•
включення ґендерного компонента у фахові дисципліни;
•
розробка та впровадження спецкурсів з ґендерної тематики;
•
залучення майбутніх педагогів до участі в діяльності центрів ґендерної освіти;
•
включення ґендерного компонента в педагогічну практику студентів;
•
практикування ґендерних курсів у післядипломній освіті;
• організація
та проведення семінарів, тренінгів, курсів з ґендерної освіти для педагогів
[13].
Застосування ґендерного підходу у навчальному процесі педагогічного ВНЗ має принципове значення, оскільки тут формується багато уявлень про професійне самовизначення, життєву стратегію, доступ до ресурсів і влади, що мають переважно соціостатеву орієнтацію. Розвиток ґендерної освіти у вузі дозволить сформувати уявлення про те, що стать не є підставою для дискримінації за яким-небудь критерієм або показником, що вона дає можливість жінці й чоловікові користуватися правами людини у всій повноті цього поняття, дозволяє здійснити вільний вибір шляхів і форм самореалізації на рівні своєї неповторної індивідуальності.
Ніколи раніше
молоді люди не відчували так гостро потреби в знаннях психологічних і біологічних
закономірностей, які могли б стати надійним орієнтиром у статевій поведінці. Можна
з упевненістю констатувати, що відсутність належної ґендерної освіти може
згубно вплинути на весь подальший перебіг життя молодої людини. Як наслідок, у
суспільстві спостерігаються дисбаланс. Те, що раніше вважалось винятком із
правила, сьогодні стає цілком прийнятним. Зокрема: Це лише малий відсоток тих
проблем, з якими стикається наше суспільство і до вирішення яких воно не готове.
Сучасний стан духовно-моральної нестабільності потребує рішучих
соціально-освітніх заходів щодо підвищення ґендерної культури людей. Вищезазначені
факти породжують нагальну необхідність у розвитку ґендерних підходів в освіті
та інших сферах життєдіяльності суспільства. Для цього, на нашу думку,
необхідно зробити наступне:
•
вилучити з навчальних матеріалів та навчальних програм зайві ґендерні
стереотипи;
•
включити ґендерні проблеми до державних програм освіти як пріоритетні;
•
впровадити ґендерні підходи у всі ланки освіти;
•
розвивати галузеві науково-дослідні установи з питань ґендерного розвитку;
•
відмовитись від «ґендерно нейтральної» методології, популяризувати ґендерну
тематику та інтегрувати її у всі сфери життя суспільства.
Ґендерна культура в Україні перебуває нині на початковому етапі свого становлення.
Гальмуючими факторами в її розвитку є залишковість патріархальної ідеології, несформована система соціальних відносин, відсутність практичного досвіду тощо. Послідовне впровадження ґендерного компонента в систему вітчизняної освіти, розробка методологічної бази, формування ґендерного паритету та ґендерної політики забезпечить ґендерну інтеграцію нашої країни у європейську світову спільноту.
Інтегрувати
ґендерний підхід в освітньо-виховне середовище навчальних закладів означає
спроектувати й реалізувати практично всі елементи нової гуманістично
зорієнтованої технології організації
методичної роботи педагогічних кадрів, метою якої є формування професійно
важливих якостей особистості педагогів-ґендерологів як нового покоління кадрів сфери
освітніх послуг, здатних успішно виконувати завдання ґендерної соціалізації та виховання
підростаючого покоління учнів, формувати нову особистість, що комфортно й адекватно
вписується в концепцію демократичного суспільства.
1. Вихор С. Т. Ґендерне виховання учнів старшого підліткового та раннього юнацького віку: дис. …канд. пед. наук: 13.00.07 / С. Т. Вихор. – Тернопіль, 2005. 268 с. 2. Головашенко І. О. Ґендерний підхід в системі освіти: узгодження досвіду з міжнародними стандартами. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://conf.vntu.edu. ua/humed /2006/txt/06giozms.pdf 3. Державний комітет статистики України. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.stat. cherkassy.ua/?p=stat_inform 4. Іванова І. В. Підготовка майбутніх вчителів до основ ґендерної освіти старшокласників у процесі навчально-професійної діяльності: дис. … канд. пед. наук: 13.00.04. / І. В. Іванова. – Одеса, 2007. 254 с. 5. Кікінежді О. Соціально-психологічні чинники диференціації ґендеру в українському соціумі (ґендерна дискримінація в освіті) // Освітянин. – 2008. – № 4. – С. 22–28. 6. Кравець В. П. Ґендерна педагогіка: навч. посібник / В. П. Кравець. – Тернопіль: Джура, 2003. – 416 с. 7. Кравець В. П. Історія ґендерної педагогіки: навч. посібник / В. П. Кравець. – Тернопіль: Джура, 2005. 440 с. 8. Кравець В. П. Статева соціалізація дітей і підлітків: закономірності та ґендерні особливості: монографія / В. П. Кравець. – Тернопіль: ТНПУ, 2008. – 476 с. 9. Луценко О. А. Ґендерна освіта та педагогіка / О. А. Луценко // Основи теорії ґендеру: навч. посібник. – К.: К.І.С., 2004. – С. 476–503. 10. Мудрик А. В. О полоролевом (гендерном) подходев социальном воспитании / А. В. Мудрик // Воспитательная работа в школе. ‒ 2003. № 5. С. 15‒20. 11. Мунтян І. С. Ґендерний підхід у професійній підготовці студентів вищих педагогічних закладів: автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.04 / І. С. Мунтян. Одеса, 2004. 21 с. 12. Неприцький О. А. Формування ґендерного паритуту та сучасна українська школа // Формування ґендерного паритуту в контексті сучасних соціально-економічних перетворень: матеріали міжнар.наук.-практ. конференції, м. Київ, 5-7 грудня 2002 р. / упор. А. Толсторова. К., 2002. С. 139-140. 13. Остапчук Л. Педагогічні умови підготовки майбутніх соціальних педагогів до ґендерного виховання підлітків. [Електронний ресурс], Режим доступу: http://conf.vntu.edu.ua/humed/2010/txt/Ostapchuk.php 14. Смоляр Л. О. Становлення ґендерної освіти в Україні / Л. О. Смоляр // Основи теорії ґендеру: навч. посібник. К.: К.І.С., 2004. С. 504-519. 15. Цокур О., Іванова І. Педагогічна професія та ґендер. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://osvita.ua/school/upbring/1696 16. Юдіна С. П. Ґендерні тенденції сучасної освіти в Україні / С. П. Юдіна // Нові технології навчання: наук.-метод. збірник. К., 2004. Вип. 37. С. 132--136. 17. Ягремцева А. О. Ґендерний підхід в освітньому процесі: порівняльний аналіз українського та німецького досвіду. [Електронний ресурс], Режим доступу: http://nbuv.gov.ua /Portal /Soc_Gum/Pfto/2009_5/files/ped905_97.p
AleksanDerالكسندRudرود2000-2015 , Mariupol UA - Toronto CA, ©
