З тих пір, вчені всього світу активно оперують ним у процесі психологічних, біологічних, соціальних, політологічних, етнографічних та інших досліджень. Однак, достеменно відомо, що досі не існує єдино прийнятого визначення поняття «гендер».

У 70-ті роки ХХ ст. у світі (спочатку в США, а згодом – в Канаді, Великобританії, Нідерландах, скандинавських країнах, Австралії, Італії, Франції) з’являються дослідження культурної антропології та соціології, що розкривають поняття «гендер», розрізняючи поняття «sex» (стать) і «gender» (рід, стать). Ці роботи ґрунтувалися не лише на доведенні біологічних відмінностей між чоловіками і жінками, а й на їх поділі на соціальні ролі, форми діяльності, відмінностях у поведінці, ментальних, емоційних характеристиках.

В інтернет-словнику зазначається, що «гендер – це певна сукупність поведінкових норм, притаманних чоловікам і жінкам, соціальна модель людини, що визначає її місце в суспільстві» [[ii]].

Вивченням поняття «гендер» займалося багато вітчизняних і зарубіжних учених. Різні дослідники дають йому різні визначення (див. додаток А).

Наведені дефініції категорії гендеру доводять, що видимі розходження особистісних і поведінкових характеристик чоловіків і жінок не пов'язані прямо із дією біологічних факторів, а визначаються специфікою соціальної взаємодії. Основний зміст поняття «гендер» покладено в основу ідеї соціального моделювання або конструювання статі за допомогою соціальної практики.

Більшість дослідників пов’язують поняття гендеру з соціальним буттям людини та не є ідентичним до статі. Однак, незважаючи на те, що гендер дійсно є не тотожним до статі, не можна категорично відмежовувати ці поняття, оскільки, вони тісно пов’язані і впливають одне на одне. На нашу думку, гендер – це сукупність соціально сформованих характеристик людини, що визначає психологічну, соціальну та культурну відмінність між чоловіками й жінками.

Гендер створюється (конструюється) суспільством, як соціальна модель жінки або чоловіка, яка визначає їхнє положення і роль у суспільстві і його інститутах (родині, політичній структурі, економіці, культурі, освіті та ін.). На думку О. Вороніної «сутністю конструювання гендеру є полярність і протиставлення. Гендерна система – це соціально сконструйована система нерівності за статтю» [[iii], с. 21]. Гендерна система відбиває асиметричні культурні оцінки і очікування, адресовані людям залежно від їхньої статі [[iv], с. 21].

Гендер означає по суті й соціально-культурний процес, під час якого відбувається конструювання суспільством відмінностей у чоловічих і жіночих ролях, поведінці, психічних, інтелектуальних, ідеологічних, релігійних, естетичних та емоційних характеристиках, і сам результат – «соціальний конструкт гендеру» [[v]].

Гендер здебільшого розуміється як соціальна надбудова над біологічною статтю або як соціальна стать. Образно кажучи, «гендер – це «культурна маска» статі, що визначається нашими соціокультурними уявленнями» [[vi]], тобто гендер позначає рольові соціальні очікування представників жіночої і чоловічої статі. На відміну від поняття «стать» гендер стосується не суто фізіологічних властивостей, за якими різняться чоловіки і жінки, а соціально сформованих рис, притаманних «жіночості» (feminity) і «мужності» (masculinity) [[vii], с. 95].

Канадські вчені [[viii], с. 3]. інтерпретують гендер як окреслений набір характеристик у культурному аспекті, що визначає соціальну поведінку жінок і чоловіків та відносин між ними, тобто гендер стосується не просто жінок або чоловіків, а відносин між ними і шляхів, за допомогою яких ці відносини будуються в суспільстві. Гендер є аналітичним знаряддям для розуміння соціальних процесів

Поняття «гендер» охоплює більш широке, ніж «стать», коло якостей і відносин, які характеризують людське життя. Більшість дослідників вказують на системно-структурні характеристики поняття «гендер» і пов’язують його із соціальними відносинами.

Поняття «гендер» визначається також як технологія в контексті теорії гендерної системи. Вона вивчає значення соціальних інститутів, що реалізують владні стосунки статей у межах політичної, економічної та соціальної сфер життя, міжстатеві та внутрішньостатеві відносини. Така технологія уможливлює гендерний вимір приватної та публічної сфер соціуму та досліджує специфіку навчання та засвоєння гендерних норм. Так, Г. Рубін констатує, що статево-гендерна система являє собою ряд угод, завдяки яким суспільство перетворює біологічну сексуальність на продукт активності людини. Розглядаючи статі як різні, взаємодоповнюючі та нерівні, гендерна система проявляє себе як технологія формування гендера [[ix]].

Продовжуючи думку Г. Рубін, А. Річ зауважує, що гендер – це технологія, що формує відносини та затверджує конкретні статеві ідентифікації. Це, у свою чергу, створює певні статеві відмінності та вносить їх у стосунки «панування – підкорення». Гендерне протистояння, змодельоване суспільством та владою, стає добре помітним саме з позиції гендерної диференціації, що трансформує біологічні відмінності («sex») у соціальні («gender») [[x]].

Категорію «гендер» вітчизняні науковці активно почали використовувати на початку 1990-х рр. у політичному і правовому аналізі проблем рівності соціальних статей. Розвиток в Україні власне гендерних досліджень пов’язують з генезою свідомості суспільства з кінця ХХ ст. та поступовим переходом до технологій, що базуються не на матеріальній, а інтелектуальній власності, що визначається рівнем суспільного розвитку країни. Теорія гендеру на межі ХХ та ХХІ ст. в Україні почала розроблятися в контексті жіночих рухів, використовуючи світові наукові досягнення у даному напрямку. Відмінністю було лише те, що вітчизняна теорія гендеру концентрувала увагу не суто на проблемах жінок у суспільстві, а на відносинах жінок та чоловіків.

Гендер справедливо вважають поняттям міждисциплінарним. Гендер стосується не тільки окремих індивідів – чоловіків та жінок, а й визначає стосунки між ними як «соціально-демографічними групами» та гендерні відносини у всій сукупності – те, як втілюються в життя «соціальні ролі жінок і чоловіків», як вони вибудовуються в суспільних відносинах [[xi], 11-12].

Сучасна теорія виділяє наступні структурні елементи гендеру як соціального інституту:

-       гендерні статуси як соціально визнані норми, що проявляються в поведінці;

-       гендерний розподіл праці;

-       гендерні сімейні зв’язки з правами та обов’язками кожної статі;

-       гендерні структури особистості як комбінації характерних рис, що проявляються як комбінації характеристик, які втілюються в почуття і поведінці;

-       гендерну ідеологію як виправдання гендерних статусів та їх різних оцінок;

-       гендерні образи як культурні репрезентації гендеру в символічній мові й художній продукції, що відтворює й узаконює гендерні статуси.

Сутність гендерної концепції полягає в тому, що соціальні відносини між статями не визначаються лише їх біологічними особливостями. На різних етапах історичного розвитку і в різних соціальних умовах ролі чоловіків і жінок визначались настільки своєрідно, що пояснити їх лише фізіологічними особливостями неможливо. Іншими словами: розрізненість в соціальних ролях значно ширше ніж фізіологічні відмінності. Таким чином, чоловічі і жіночі ролі в суспільстві конструюються і визначаються соціально. Концепція гендеру ставить у центр проблеми не жінок, а відносини між статями.

Міжстатевий розподіл праці, базисом якого є розподіл функцій між чоловіками і жінками у відтворенні людського роду, нав’язує специфічні для чоловіків і жінок види діяльності й соціальні функції. Закріплення відмінностей між статями є основною функцією гендерної культури. Саме тому гендерна культура організована за протилежностями дуалістичної структури маскулінності й фемінінності. Гендерна культура – це така система форм і способів організації життя, без яких не існує жодне суспільство. Через певні норми і систему гендерної організації вона формує гендерні якості індивіда, розкриває в певному напрямі його здібності, спрямовує на здійснення тих чи інших видів діяльності. Гендерна культура детермінує не тільки стиль одягу й поведінку чоловіка або жінки, але й оволодіння ними професійними знаннями [[xii], с. 27].

Не дивлячись на те, що існує світова тенденція до впровадження жінок практично в усі сфери людської діяльності, таке явище як «жінка-керівник» фактично залишається для нас як і раніше незвично новим, але актуалізується необхідність порівняльного вивчення гендерних особливостей у сфері управління.

Особистість керівника традиційно вивчалася без врахування його статі, оскільки лідерська роль вважалася виключно чоловічою прерогативою. Та, еволюція суспільства вимагає відповідних змін і в управлінні.

Наукові теорії, що стосуються гендерного вивчення у сфері управління, загалом можна віднести до одного з трьох напрямів:

1. Домінування гендерного фактора над лідерською позицією. Це характеризується тим, що на керівних посадах в більшості представлені чоловіки, жінки виступають суто в символічній ролі (концепція токенізму, Р. Кентер). Також існують певні стереотипи в суспільстві: чоловіки-лідери сприймаються краще, а особливо там де домінують консервативні погляди на місце жінки в суспільстві (концепція гендерного потоку, Б. Гутек). Суспільство висуває більш суворі вимоги до жінок-лідерів (теорія гендерного відбору лідерів Дж. Боумен, С. Суттон).

2. Домінування лідерської позиції над гендерним фактором. Концепції і теорії цієї позиції говорять про те, що перше місце займає позиція людини в офіційній структурі, посада, яку вона обіймає, а не стать (ситуаційно-посадовий підхід, Р. Пауз, Дж. Хант), жінки й чоловіки відрізняються за лідерською ефективністю лише за умови використання різного стилю керівництва (ймовірнісна модель лідерства, Ф. Фідлер).

3. Рівноцінність гендерного фактору та лідерської позиції. Хоча в цій групі теорій передбачають рівність лідерів жінок та чоловіків, проте вона виражається лише теоретично. Щоб досягти успіху в суспільстві, чоловіки і жінки-лідери мають відповідати гендерному стереотипові. Згідно зі стереотипом, ця роль є маскулінною, то жінки-лідери відчувають конфлікт між гендерною і лідерською ролями (соціально-рольова теорія, Е. Іглі) [[xiii]].

Слід зазначити, що у нашому суспільстві склалася гендерна ассиметрія, що привела до прихованої дискримінації жінок у сфері управління. Вона помітно виявляється при гендерному аналізі різних рівнів управління. Якщо в нижчих і середніх ланках частка жінок в апараті управління є значущою, і це ні у кого не викликає здивування, то представництво жінок на вищому рівні управління украй незначне.

Вельми характерним для громадської думки є те, що на рівні вищого керівництва особистість жінки викликає підвищену увагу і сприймається критичніше, ніж будь-який чоловік.

В управлінській практиці гендерні аспекти охоплюють особливості різних підходів до керівництва колективом, особливості міжособистісних відносин з урахуванням чоловічої і жіночої психіки і характерних рис інтелекту. У порівнянні ділових і психологічних якостей жінок і чоловіків можна визначити певні відмінності в чоловічому і жіночому менеджменті (табл. 1.1.)