Петрушкевич М. Сучасні інтерпретації чоловічої сексуальності
Петрушкевич Марія Стефанівна
кандидат філософських наук, доцентзавідувач кафедри гендерних досліджень
Національного університету "Острозька академія"
Наукові інтереси: теорія гендеру, теорія комунікації, східна культура, міфологія
Навчальні курси: “Вступ до загальної теорії культури”, “Загальна теорія культури”, “Історія культур Сходу”, “Культура західноєвропейського Середньовіччя”, “Міфологія”, ”Основи гендеру”, ”Конфлікт як соціокультурний феномен”, “Міжкультурна комунікація”, “Релігія та суспільна комунікація”, “Символіка християнської культури”.
Стажування, наукові проекти:
2010 рік Перемога у конкурсі на створення кафедр ґендерних студій в університетах України (Програма рівних можливостей та прав жінок в Україні, Програма розвитку ООН)
Бібліографія наукових праць у форматі .doc
Підготовлено на основі доповіді, що була виголошена під час круглого столу «Феномен маскулінності: дух vs душа» (17 лютого 2011 р.)
Чоловіче і жіноче – фундаментальні категорії у взаємодії людських істот між собою. У будь-якій країні і в кожній культурі під час знайомства люди в першу чергу визначають стать один одного. Деякі соціологи сказали б, що нам потрібно знати стать людини, щоб зрозуміти, як із нею взаємодіяти.
Але є загальні уявлення, що конструюються окремими епохами. Це уявлення про нормальні характеристики «мужності» і «жіночності» і те, як вони впливають на людей, їх взаємини і суспільство в цілому. Значною мірою ці уявлення викликані динамічною взаємодією науки, технологій та економіки і посилені домінуючим становищем ЗМІ. Так чи інакше, майже всі розвинуті країни сьогодні переживають великі зміни в поведінці чоловіків і жінок.
На Заході до сьогодні продовжуються запеклі дебати про те, яка гендерна поведінка є вродженою, а яка – соціально-детермінованою. Питання про те, що в поведінці статей – від природи, а що – від виховання, залишається відкритим для дискусій і досліджень.
У суспільстві зміни в поведінці статей рідко зустрічають із щирою радістю. Ті, хто володіє більшою фінансовою, соціальною і політичною владою (найчастіше це чоловіки), не хочуть віддавати владу тим, у кого її менше (найчастіше це жінки). Сила чоловічого опору в різних культурах неоднакова: від крайнощів режиму талібів в Афганістані до запізнілих акцій руху чоловічої солідарності у Сполучених Штатах. У короткочасній перспективі ясно, що культури, які демонструють опір зростаючої влади жінок, програють культурам, які приймають її, тому що другі набагато швидше розвиваються в більшості сфер – охороні здоров’я, економіці, безпеці і технологіях.
Проте, кордони розуміння маскулінності, варіацій соціальної поведінки, чоловічої сексуальності постійно розширюються, це сприяє виникненню нових інтерпретацій чоловічої сутності у ХХІ ст. Зокрема такі тенденції прослідковуються у мовній площині, через представлення нових видів/зразків сучасного чоловіка.
Автор статті прагне показати смислові межі розуміння чоловічого у сучасній культурі, а також розкрити, чим ці межі зумовлені. Зокрема, особливу увагу слід звернути не лише на уже класичні інтерпретації чоловічого, такі як денді та мачо, але і нові конструкти – метросексуал, ретросексуал, юберсексуал. Розглянемо соціокультурний аспект історії становлення чоловічих образів у суспільстві ХХ – ХХІ ст. у центрі із поняттям «метросексуальність» - маркуючим феноменом сучасної культури.
Метросексуал – неологізм для позначення сучасних чоловіків будь-якої сексуальної орієнтації, які надають великого значення своїй зовнішності (фізична форма, одяг, аксесуари) та, відповідно, витрачають багато часу і грошей на вдосконалення свого зовнішнього вигляду і способу життя. У XIX столітті схожий культурний феномен був відомий під назвою денді.
Метросексуали не поступаються жінкам в турботі про свою зовнішність, відвідують косметичні салони, педантично дотримуються моди. У обивательському середовищі метросексуалів часом помилково асоціюють з нетрадиційною сексуальною орієнтацією [7].
Термін «метросексуальність» був винайдений у 1994 році британським журналістом Марком Сімпсоном, який поєднав в одному слові епітети «столичний» (англ. metropolitan) і «статевий, сексуальний» (англ. sexual). З самого терміна випливає, що метросексуальність поширена у великих містах з претензією на космополітизм, мегаполісах [10].
Пізніше з’явився ідеологічно протилежний термін – «ретросексуал» чоловік, що дотримується традиційних поглядів на відносини з жінками і чоловічою манерою одягатися, а також юберсексуал – щось середнє між ними.
Досить часто можна почути міркування про те, що метросексуалізм – аж ніяк не нове явище, а сучасна інтерпретація дендизму, що це просто чергова варіація у суспільному житті.
Визначення цього унікального культурного феномена дане відомим істориком моди Ольгою Вайнштейн: «Денді – це лідер моди XIX століття, який завдяки холодній харизмі, володінню техніками тіла і дендистскому кодексу поведінки уміє зробити свій мінімалістський смак законом для більшості» [2, 24].
Слово «денді» до сьогодні зберігає відтінок таємничого шарму, а самі денді бачаться нам ексцентричними естетами минулого. Хто став творцем канонів чоловічої елегантності? Серед головних героїв цієї історії – знаменитий британський денді Джордж Браммелл, французькі щиглі граф д’Орсе і Шарль Бодлер, Оскар Уайльд і граф Робер де Монтеск’є. Вони перетворили європейський дендизм в певну культурну традицію, що припускає не тільки модний костюм, але і повсякденний стиль життя, вишукану манеру поведінки.
Англієць Джордж Браммелл вважається першим і найзнаменитішим денді, британським «прем’єр-міністром елегантності». Він був легендою навіть для сучасників. Головна таємниця його магнетичного впливу полягала в особливій «холодній харизмі»: його уїдливо-дотепні відповіді миттєво перетворювалися на анекдоти. Думка денді як арбітра елегантності вважалася законом.
Браммелл створив кодекс дендистскої поведінки: гордість під маскою чемного цинізму, відточена холодність звернення, саркастичні репліки з приводу вульгарних манер і позбавлених смаку вбрань. Особливим «законом денді» став принцип мінімалізму: лаконізм висловлювань, короткі продумані появи на людях і мінімалістський стиль в одязі [8]. Деякі ці риси перейняли сучасні метросексуали.
Проте, метросексуальність пов’язана з цілим рядом факторів, серед яких розмивання соціальних ролей і процвітаюча культура споживання. Метросексуал не приховує і не соромиться чутливої частини своєї натури і не прагне підкреслювати свою мужність через заперечення традиційно жіночих рис характеру, тобто його сутність відкрита для діяльності архетипу аніми, яку класична маскулінність завжди хоче приховати.
Метросексуали – це освічені і розбірливі споживачі. Це, як правило, добре освічені люди, що люблять свою роботу, професіонали, які цінують нюанси і деталі, їх цікавить все нове в життя – в тому числі продукти і речі. Найвідомішими метросексуалами можна назвати Девіда Боуї, Роббі Уїльямса, Девіда Бекхема [4].
Сьогодні також використовують термін «метросексуалки». Це щось схоже – дівчата, які схиблені на моді, активні у зв’язках з чоловіками і є завсідниками модних тусовок. Прикладами таких дівчат є нерозлучні подружки із телесеріалу «Секс та місто» [5].
Термін «метросексуал» – протилежність термінові «мачо». Така протилежність, перш за все, є смисловою, оскільки мачо ( з ісп. букв. «самець») – це агресивний, прямолінійний чоловік. У іспаномовних країнах термін мачо виник для опису яскраво вираженого чоловічого типу середземноморської або латиноамериканської зовнішності (обов’язково шатен чи брюнет) і сексуальності, який виявляє стереотипні чоловічі якості. Термін поширився в Середземномор’ї, а потім і по всьому світу, потрапив у нашу мову, де він здебільшого вживається з іронією чи сарказмом. Не останню роль у популяризації образу мачо відіграла іспанська література та латиноамериканські телесеріали. Крім того, мачо властиві агресивність, плодючість, брутальність [9].
Класичний метросексуал, на думку М. Сімпсона, – «молода людина з пристойним прибутком, що живе в столиці (метрополії) або поряд – оскільки саме там розташовані всі кращі магазини, клуби, спортивні центри і перукарні. Отже, метросексуал – сучасний модник, його характерні риси – нарцисизм, зв’язок з міською культурою споживання і по-новому визначена сексуальна орієнтація. Саме цей набір ознак був властивий і денді XIX століття.
Найбільше сприяли впровадженню метросексуальності в масову культуру недавні фільми: крім героїнь «Сексу у великому місті» в цей ряд, безумовно, можна поставити Патріка з «Американського психопата», персонажів «Бійцівського клубу» і навіть «Людину-павука» [3].
У практичному плані «метросексуальність» виявилася зручним поняттям, перш за все, для «споживачів» – міських модників. Безоціночна нейтральність і концептуальна ємність свіжої «етикетки» допомогла багатьом чоловікам внутрішньо звільнитися, позбутися звичних страхів.
Марк Сімпсон проникливо відзначив, що тип метросексуала – продукт економічного розвитку. Сучасне суспільство споживання потребує нових покупців, і завдання як виробників, так і рекламодавців – привести в магазини чоловіків, прищепити їм смак до шопінгу. Таким чином, до ринкових механізмів підключається потужний загін споживачів. Якщо жінки та підлітки вже давно потрапили в «лабета» ринкової економіки, то чоловіки до сьогодні утримували свої позиції. За традицією чоловік заробляв, а жінка витрачала. У магазинах чоловік губився, нудьгував, просився на зовні «подихати свіжим повітрям». Часто-густо дружини купували не тільки речі для себе і «в будинок», але й вибирали дезодоранти і нижню білизну для своїх чоловіків. Крім того, сучасний чоловік керується рекламою і громадською думкою, а стимулом для покупки нерідко служать навіяні комплекси, які раніше турбували тільки жінок – страх старіння, боротьба з целюлітом і повнотою.
Проте, у кожну епоху існує своя мода на психологічний і сексуальний типаж. Тридцять років тому в моді були технарі і відкриті емоційні дівчата, готові зрозуміти їх складний внутрішній світ. Тоді для чоловіка вважалося непрестижно фарбувати волосся, робити педикюр і маски для обличчя. Технарям дозволялося не стежити за собою і носити роками одну і ту ж картату сорочку. Психологи прозвали цей типаж ментолсексуалом (від «ментал» - розумний).
Розвиток метросексуальної культури спричинив поширення у сучасній суспільній свідомості образу ретросексуала. Свій протест проти метросексуалів ретросексуали висловили у маніфесті, в якому вони умовляють представників сильної статі бути справжніми чоловіками. Головне, що визначає ретросексуала, – його здатність завжди і у всьому «розбиратися». В образі ретросексуала виявляються всі ознаки богемного життя – ледачий, любить поспати і поїсти. При цьому він хитрий, розумний і знає, як заробити великі гроші мінімальними зусиллями. Ретросексуал цинічний, дотепний, але не балакучий, він скупий, але ніколи не економить на своїх розвагах [1].
Інший термін, що репрезентує нову чоловічу сутність юберсексуал (з нім. «вище», «понад») – щось середнє між метросексуалом і ретросексуалом. Менш вишуканий в моді, він одягається у те, що йому подобається. Стежить за своєю зовнішністю, але не доходить до крайнощів метросексуалів, обмежується мінімумом. З ретросексуалами він ділить пристрасті до футболу, автомобілів та ін.
Цей термін ввели автори книги «Майбутнє чоловіка» Маріан Зальцман, Айра Мататіа та ін. у 2005 році. Визначальні якості цього чоловіка – пристрасть і стиль. Автори вибрали слово «юбер», тому що воно означає «бути кращим». Це найпривабливіші (і не тільки фізично), найдинамічніші і чарівні чоловіки свого покоління.
За словами одного із співавторів Маріан Зальцман, «юберсексуали впевнені в собі, вони мужні і стильні, вони налаштовані на якість у всіх сферах життя» [6]. Для юберсексуалів характерні традиційні якості «справжнього чоловіка» – любов до хорошого вина, сигар, енергійна гетеросексуальність. На відміну від метросексуалів, спрямованих на власний імідж, юберсексуали в основному приділяють увагу політиці і оточуючим.
Автори книги знайшли масу прикладів юберсексуалів серед знаменитостей. Ось деякі з них – Джордж Клуні, Дональд Трамп, Пірс Броснан. У той же час, автори книги підкреслюють, що відродження традиційних чоловічих цінностей не означає повернення чоловіків до екранів телевізорів, де показують улюблений футбол [6].
Чим юберсексуал відрізняється від метросексуала? Відмінності можуть бути ледь помітні, але важливі: у порівнянні з метросексуалом юберсексуал більше цікавиться стосунками, ніж самим собою. Він більш чуттєвий і не такий сором’язливий. Він одягається для себе, а не для інших (вибираючи певний особистий стиль, а не моду). Як і метросексуал, юберсексуал із задоволенням ходить по магазинах, але його підхід більш сфокусований; він купує особливі речі, що доповнюють його колекцію, а не перетворює шопінг у задоволення.
Певною мірою юберсексуал – краща відповідь чоловіка жіночому руху, принаймні, до сьогодні. Він відрізняється від всіх інших типів чоловіків, які ми описали, тому що сам визначає самого себе, свої цілі й потреби без будь-якого зв’язку із жінками. Замість того, щоб реагувати на фемінізм, він робить вибір на основі того, які можливості доступні йому сьогодні, уникаючи зайвого аналізу і сумнівів, здатних паралізувати його волю.
Розглянувши сучасні інтерпретації чоловічої суті доречно звернути увагу на наступні моменти. По-перше, емансипація у сучасній культурі призвела до того, що жінки «зайшли» досить далеко на територію чоловіків, і чоловіки, у свою чергу, хочуть потрапити на територію жінок, і послідовно її вивчають. Причому, якщо для людей шоу-бізнесу подібні стандарти є більшою мірою грою, способом залучення уваги, то для метросексуалів та юберсексуалів, такий стиль життя є шляхом самовираження.
По-друге, зберігається чіткий внутрішній зв’язок кожного із розглянутих видів чоловічої сутності, із маскулінністю – її відкиданням, запереченням чи, навпаки, відкритим декларуванням, як у випадку із образом ретросексуала. І, нарешті, головні відмінності між статями, які протягом століть культивувалися суспільством, в XXI столітті поступово перестають грати вирішальну роль і, можливо, наближається нова епоха, в якій війну статей замінить мирне сусідство.
Література:
1. В моду входят ретросексуалы / http://qiq.ru/30/11/2006/sovety/9394/v_modu_vxodjat_retroseksualy.html
2. Вайнштейн О. Б. Денди: мода, литература, стиль жизни. – М.: Новое литературное обозрение, 2005. – 640 с.
3. Вайнштейн О. Метросексуалы: новые денди? / http://warrax.net/83/metrosex.html
4. Кто такие метросексуалы? / http://www.krasotka.biz/?page=6.5
5. Манива И. Метросексуалы – кто они? / http://leloo.com.ua/articles/item-1817.html
6. Мататиа А. и др. Новый мужчина: маркетинг глазами Женин / http://readr.ru/ayra-matatia-i-dr-noviy-mughchina-marketing-glazami-ghenschin.html?page=22#
7. Метросексуал / http://ru.wikipedia.org/wiki/Метросексуал
8. Шарко Н. Мода на мужчин: метросексуал / http://www.google.com.ua/imgres?imgurl=http://s-meridian.com/woman/i/fashion-man1.jpg&imgrefurl=http://s-meridian.com/woman/fashion-man.html&usg=
9. http://ru.wikipedia.org/wiki/Мачо
10. Simpson M. Meet the metrosexual / http://www.salon.com/entertainment/feature/2002/07/22/metrosexual/
