«Ґендер» визначається як змодельована суспільством і підтримувана соціальними інститутами система цінностей, норм і характеристик чоловічої й жіночої поведінки, стилю життя і способу мислення, ролей і відносин жінок і чоловіків, набутих ними як особистостями в процесі соціалізації, що насамперед визначається соціальним, політичним, економічним і культурним контекстами буття й фіксує уявлення про жінку й чоловіка залежно від їх статі. Поняття «ґендер» відрізняється від поняття «sex» («стать»). Ґендер характеризує осіб жіночої і чоловічої статей, будучи продуктом їх соціалізації. Розуміння поняття ґендеру як категорії особистісної тісно пов’язане з поняттям ідентичності. Остання має соціальну природу і водночас визначає уявлення людини про себе як про неповторну індивідуальність, у якій певні якості й атрибути унікально поєднані. Виділяють «соціальну», «рольову», «ґендерну» ідентичність тощо. У контексті нашого дослідження найбільший інтерес має «професійний гендерний підхiд до управління ЗНЗ» – визнання, прийняття та набуття певних рис, якостей, норм, цінностей правил поведінки тощо, що відповідають конкретному виду професійної діяльності. На формування ідентичності особистості, а саме і на гедерні підходи, значний вплив справляє система норм і правил, що існує в конкретному суспільстві, освіта, виховання, соціальні ролі, суспільні стереотипи тощо. Одним із видів соціальних стереотипів є гендерні стереотипи. Гендерні ролі й стереотипи – це продукт суспільної історії, який містить соціокультурні особливості і традиції, що часом не мають нічого спільного з природою статі. Прийняття людиною конкретних суспільних ролей відбувається в процесі соціалізації особистості.
Освіта традиційно вважається «жіночим»
сектором суспільства, на відміну від управління освітою. У міру сходження в
управлінській ієрархії спостерігається повна зміна ґендерного показника серед
управлінців. Це показник є кількісним. Але первинною причиною такого становища
треба шукати в державній політиці відносно освіти й управління нею. Ґендерна
нерівність в управлінні освітою, крім існування ґендерних стереотипів щодо
реалізації управління жінками і чоловіками, обумовлена: економічною політикою з
боку держави відносно освіти і суспільною привабливістю управлінської
діяльності в освіті.
Стиль управління системою управління
освітою включає особливості побудови зв’язків підпорядкування і взаємодії
елементів управлінської системи.
Стиль управління організацією, ЗНЗ,
системи управління освітою – це результат взаємодії, спільної діяльності
керівника з колективом. Саме на рівні управління організацією вплив освіти,
віку, статі, цінностей, мотивів переконань тощо керівника є найбільш виразним –
тобто на рівні управління організацією чи ЗНЗ - особистість керівника є
системотвірним чинником.
Стиль управління ефективних
жінок-управлінців ЗНЗ і ефективних управлінців-чоловіків ЗНЗ, принципово не
відрізняється. Як правило, спільним є чітка мотивація, раціональна організація
управлінської діяльності, налагоджені комунікації, делегування повноважень
тощо. Проте на рівні стилю керівництва, що конкретизує поведінковий аспект
управління, вже помітними є певні відмінності.
У літературі зустрічається визначення
«жіночий стиль керівництва», що розкривається як поєднання таких специфічних
якостей як доброта і жорсткість, жіночність і спрямованість на справу,
врівноваженість і вимогливість, м’якість і воля.
Зазначено, що чим нижчою є керівна
посада в системі управління освітою, тим більш характерною для неї є прийняття
«жіночого» стилю керівництва, чим вищою – тим більше управління набуває
«чоловічих ознак».
Жінки-керівники володіють величезним
управлінським потенціалом. Його реалізація дозволить удосконалити управлінську
практику як на рівні організації, установи, ЗНЗ, так на рівні системи управління освітою, а також стати ефективним
інструментом підвищення рівня конкурентоспроможності жінок щодо зайняття
управлінських посад у системі управління освітою сумісно з встановленням
гендерного паритету у освіті, та високого рівня гендерної компетенції керівників
ЗНЗ.