ҐЕНДЕРНО-ПРАВОВI ПАРАДИГМИ

Цькування чи BUIIYING?

«Законы были созданы для того, чтобы сильный не стал всемогущим»

Виходячи з наведеного, можна стверджувати, що запропоноване у законопроекті визначення терміну «булінг» потребує доопрацювання, оскільки не відображає всієї повноти сутності цього явища і може призвести до неправильної оцінки ситуації.

Разом з тим, зауважимо, що наведена дефініція характеризується відсутністю правової визначеності, а отже не відповідає конституційному принципу верховенства права (у частині забезпечення правової визначеності, ясності і недвозначності норм, як складових цього принципу). Так, наприклад, з нього незрозуміло, хто саме, на підставі чого і яким чином буде визначати ознаки відповідних дій та мету їх вчинення (викликати страх, тривогу, підпорядкувати особу своїм інтересам, що мають ознаки свідомого жорстокого ставлення).

Принцип правової визначеності закону передбачає, що закон повинен бути сформульований таким чином, щоб кожний суб’єкт його застосування міг чітко усвідомити свої права і обов’язки у сфері, що ним регулюються.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України, вживання в законі таких виразів не відповідає принципу юридичної визначеності як складової конституційного принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України), а також конституційним принципам рівності і справедливості, з яких випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (див. Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005).

Головне управління також звертає увагу на те, що закріплення визначення терміну «булінг» саме в Законі України «Про освіту» не повною мірою відповідає предмету його правового регулювання, який «регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов’язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти» (Преамбула Закону). Адже прояви булінгу мають місце не тільки в закладах освіти, а й на вулиці, у закладах відпочинку та оздоровлення, на спортивних майданчиках тощо.

2. Головне управління не підтримує пропозицію законопроекту щодо внесення змін до КУпАП в частині доповнення його новою статтею 173-4, якою встановлюється відповідальність за булінг (моральне, або фізичне насильство, агресія, у будь-якій формі, або будь-які інші дії, вчинені з метою викликати страх, тривогу, підпорядкувати особу своїм інтересам, що мають ознаки свідомого жорстокого ставлення), а також приховування випадків булінгу педагогічним, науково-педагогічним, науковим працівником, керівником, або засновником закладу освіти.

На нашу думку, така законодавча ініціатива є зайвою, оскільки наразі кваліфікація діянь, про які йдеться у статті 173-4 КУпАП (у редакції проекту), можлива, як за низкою статей чинного КУпАП, так і Кримінального кодексу України (далі – КК) в залежності від того, хто виступає суб’єктом правопорушення, в якій саме формі проявив себе булінг та які мав наслідки.

Так, наприклад:

1) якщо мав місце, скажімо, економічний булінг або булінг, поєднаний з фізичним насильством серед повнолітніх осіб у вищому навчальному закладі, то такі дії можна кваліфікувати, в залежності від обставин справи, за статтями 186, 187, 189 КК (грабіж, розбій, вимагання – відповідно). Якщо йдеться про насильство за ознакою статі, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого могла бути чи була завдана шкода фізичному або психічному здоров’ю потерпілого, то такі діяння охоплюються статтею 173-2 КУпАП «Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування»;

2) умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, або ті самі діяння, що мають характер мордування, вчинені групою осіб, або з метою залякування потерпілого чи його близьких, або з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості, караються за статтею 126 КК. Те саме стосується тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості (статті 121, 122, 125 КК);

3) доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, систематичного приниження її людської гідності або систематичного протиправного примусу до дій, що суперечать її волі, схиляння до самогубства, а також інших дій, що сприяють вчиненню самогубства, в тому числі щодо малолітнього, підпадають під ознаки злочину, передбаченого статтею 120 КК.

До того ж, вік, з якого настає кримінальна відповідальність за перелічені злочини, становить 14 років, на відміну від адміністративної відповідальності, до якої особу може бути притягнуто лише з 16 років. Про це необхідно пам’ятати, оскільки булінг найбільш поширений серед школярів.

Що ж стосується випадків, коли булінг не має явних проявів у матеріальному світі, а шкідливих наслідків зазнає психічний стан особи-жертви, то у такому разі встановлення додаткової адміністративної відповідальності не вирішить проблему. Як зазначається у Методичних рекомендаціях щодо запобігання та протидії насильству Міністерства освіти і науки України спільному з Міністерством молоді та спорту України (додаток до листа МОН України від 18.05.2018 р. № 1/11-5480), «булінг – надзвичайно складна проблема, і під час її вирішення необхідно враховувати різні фактори. Комплексний підхід передбачає участь самих учасників колективу; залучення батьків, педагогічних керівників і громади; взаємозв’язок політики, законодавства та практики; визначення індикаторів насильства і дотримання принципів прав людини з урахуванням їх універсального характеру і культурних традицій»^[2].

Звертаємо увагу, що за даними Всесвітньої організації охорони здоров’я 70 % знущань відбувається словесно: принизливі обзивання, глузування, жорстока критика, висміювання та ін. На жаль, кривдник часто залишається непоміченим, однак образи безслідно не зникають для «об’єкта» приниження. Найскладніше зовні помітити соціальне знущання – систематичне приниження почуття гідності потерпілого через ігнорування, ізоляцію, уникання, виключення – все це знаходиться поза межами регулювання КУпАП або КК. Вирішення цих проблем належить до сфери педагогічно-виховної роботи і має бути направлене на попередження таких діянь, а не на покарання за їх вчинення. Так, Українським інститутом дослідження екстремізму було проведене широкомасштабне дослідження проблем булінгу, яким стверджується, що у «роботі з ініціаторами шкільного насилля перш за все необхідно усвідомити, що ці діти – не злочинці. Тобто, вони можуть або не усвідомлювати наслідків своїх дій, або не бути системними порушниками. І мета роботи з такими дітьми корегувати їх соціальну поведінку, а не просто провести каральні заходи. Більше того, «булери» можуть мати більші психологічні чи соціальні проблеми, ніж жертви, – у тому числі йдеться й щодо власної самооцінки. Тому застосування виключно каральних заходів може призвести до поширення прихованої або відкладеної агресії в колективі»^[3].

3. У проекті, шляхом доповнення новим абзацом частини першої статті 64 Закону України «Про освіту», пропонується віднести до повноважень центрального органу виконавчої влади у сфері освіти і науки повноваження щодо розробки та затвердження плану заходів, спрямованих на запобігання та протидію булінгу в закладах освіти, порядку реагування на випадки булінгу, порядку застосування заходів виховного впливу, а також узагальнення та оприлюднення інформації про випадки булінгу у закладах освіти. 

Водночас, звертаємо увагу, що чинним законодавством не визначено, які саме заходи можна віднести до заходів виховного впливу. Так, відповідно до положень статті 24-1 КУпАП за вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років можуть бути застосовані такі заходи впливу: зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого; попередження; догана або сувора догана; передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання. Такі заходи хоча й мають виховний характер, проте визначені інакше. Водночас, порядок застосування таких заходів встановлюється в КУпАП, а не центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки.

4. Зауваження викликає також порядок набрання чинності Законом, проект якого розглядається, – «з дня, наступного за днем його опублікування» (пункт 1 розділу IІ «Прикінцеві положення»), адже реалізація положень проекту потребує комплексного оновлення підзаконної нормативно-правової бази, на яке Кабінету Міністрів України дається три місяці (пункт 2 розділу IІ проекту), та здійснення низки практичних заходів. У зв’язку із цим, на думку управління, Закон повинен вводитись в дію щонайменше через три місяці після дня його опублікування.

Узагальнюючий висновок: за результатами розгляду в першому читанні законопроект доцільно повернути суб’єктам права законодавчої ініціативи на доопрацювання.

        Перший заступник керівника Головного управління                                                     С. Гудзинський

 Вик.: В. Грицак, Т. Ругаєва

www AleksanDer St.Rud 2018