Покоління тому Україна оголосила свою незалежність від Радянського Союзу і з того часу зазнає революцій, регресу та реформ. За багатьма показниками процес подолання ґендерної нерівності відбувався нерівно і триває й досі. Хай там як, за короткий час країна відсторонилася від сумнозвісної заяви колишнього прем’єр-міністра, що “проводити реформи не жіноча справа”, і досягла такого положення справ, при якому тема ґендерної рівності вже міцно вкорінена в національному діалозі.
І хоча рівність
досі не досягнута, країна активно обговорює, як саме гарантувати, щоб жінки та
чоловіки спільно сприяли позитивним змінам в Україні і рівною мірою мали з них
зиск. Цей звіт за результатами ґендерного аналізу був підготовлений на
замовлення Агентства США з міжнародного розвитку в Україні (USAID/Україна) в
доповнення до процесу розробки Місією нової Стратегії співпраці з розвитку країни
(ССРК) на 2017-2022 фінансові роки. Отже, цей звіт має надати інформацію для
потреб розробки ССРК та запропонувати українському представництву USAID огляд
найважливіших ґендерних питань, які нині впливають на Україну, а також
потенційних проблем і можливостей, що можуть виникнути протягом наступних п’яти
років. В цьому аналізі зведені дані та якісна інформація про різні форми
ґендерної нерівності та подаються рекомендації та поради щодо шляхів наскрізного
включення ґендеру в ССРК, а також у майбутню розробку програм і діяльності, їх впровадження
та моніторинг і оцінку.
USAID/Україна
дотримується інклюзивного підходу до планування розвитку, тому в звіті також
розглядається відносне уповноваження конкретних груп жінок та чоловіків та чи
задовольняються їхні потреби.
USAID/Україна
працює в унікальному контексті та моменті в розвиткові країни. Попередній уряд
України підходив до питання ґендерної рівності формально і демонстрував
обмежену політичну волю до подолання глибоко вкоріненої ґендерної нерівності. У
відповідь на спроби віддалити країну від співпраці із Європейським Союзом, а
отже, і від європейських стандартів у сфері прав людини, розвернувся масштабний
громадянський активізм. Люди на Євромайдані вимагали змін та викорінення
корупції на багатьох рівнях, що також призвело до підвищеного усвідомлення прав
людини та потреби їх захищати. Хоча рух за ґендерну рівність і рух на захист
прав жінок, як і активістська діяльність лесбійок, геїв, бісексуальних, трансгендерних
та інтерсекс-людей (ЛГБТІ) існували задовго до Євромайдану, події 2013- 2014
років унаочнили ці питання та створили нові можливості, щоб донести їх до
ширших прошарків населення України. Жінки не лише брали активну участь у
демонстраціях протесту: їхня участь продовжує надихати активісток і надалі
намагатися змінити статус-кво та протистояти нерівності й дискримінації у
багатьох сферах.
Конфлікт в
Україні все ще має дестабілізуючий вплив на ситуацію в країні в цілому та по-різному
впливає на жінок і чоловіків. Хоча чоловіки становлять більшість учасників
бойових дій і тих, хто загинув у конфлікті, вони також зазнають обмежень у
пересуванні, нестачі можливостей для працевлаштування та втрати соціальних
пільг. Жінки становлять більшість серед внутрішньо переміщених осіб і багато з
них посутньо очолили свої родини в умовах втрати соціального захисту та мереж
підтримки з боку родичів і друзів. Збройний конфлікт також загострює інші форми
насильства, включаючи ґендерно-зумовлене насильство, зокрема, торгівлю людьми
та домашнє насильство. На тлі конфлікту
виявилося, що окремі групи особливо вразливі, як от жінки зі спільноти рома
(ромні), старші жінки та сільські жінки, жінки з інвалідністю та ЛБТІ-жінки. Серед
позитивних можливостей для просування ґендерної рівності в Україні варто
згадати той факт, що в країні розроблена всеохопна нормативно-правова база з
досягнення ґендерної рівності та недискримінації, яка загалом відповідає
європейським директивам. Однак проблемою лишається те, що значна частина цього
законодавства і далі не діє, бо воно не було запроваджене на користь тих, хто
маргіналізовані.
Різноманітні
спроби розробити національний механізм запровадження ґендерної рівності мали
обмежений вплив, тож нині уряд перебуває в процесі створення органу високого
рівня, який відповідатиме за національну ґендерну політику. Відсутність чіткого
керівництва і повноважень з ґендерних питань донині ускладнювало процес як
ґендерного інтегрування у національні програми реформ, так і координування
донорських програм, спрямованих на уповноваження жінок чи на скорочення
нерівності.
Ґендерно-сліпий
характер 18 пунктів національної програми реформ може, у гіршому випадку,
зруйнувати політику з досягнення ґендерної рівності, а у кращому випадку
представляє собою втрачену можливість реалізувати на практиці теорію, що
ефективний розвиток має також бути розвитком інклюзивним.
В сфері
демократії та управління серед позитивних вікон можливості для USAID/Україна варто
згадати присутність невеликої, але енергійної групи народних депутаток та
активного органу в підтримку рівності в самій Верховній Раді, зростання
інтересу з боку політичних партій до поглиблення їх ґендерної чутливості та
активнішого залучення членкинь партій, а також колективні експертні знання
організацій громадянського суспільства, які представляють інтереси жінок з
різних груп, а також просувають ідеї ґендерної рівності.
В інших сферах
спостерігаються проблеми, як, наприклад, складна проблема поліпшення доступу
жінок до правосуддя, яка потребує не лише реформ в установах сфери юстиції, а також
змін у законодавстві та усунення соціально-економічних бар’єрів (серед яких, зокрема,
той факт, що деякі жінки – сільські жінки, наприклад – мають обмежені знання
про свої права та як їх захищати, і не мають на це грошей).
Засоби масової
інформації і надалі грають провідну роль у відтворенні ґендерних стереотипів,
але вже є приклади того, що їх можливо переорієнтувати на поширення збалансованіших
і позитивніших образів жінок і чоловіків.
Медіа-групи
цілком можуть взяти за приклад модель само-моніторингу та само-регулювання
проти сексизму, запроваджену у рекламній індустрії. Процес децентралізації
влади, що триває, має потенціал перенести прийняття рішень з місцевих питань
ближче до громадян, що може бути особливо корисно для жінок, яких на рівні
національної політики практично не чути.
Однак якщо
процеси встановлення місцевих пріоритетів будуть ґендерно-сліпими, здобутки
жінок можуть виявитись мізерними. Ґендерно-чутливі методи на кшталт
ґендерно-орієнтованого бюджетування, ґендерного аналізу та ґендерного аудиту
могли б підвищити ґендерну чутливість діяльності з децентралізації. Корупція і
досі лишається однією з найбільших проблем для України, і ця проблема, на
перший погляд, нікого не дискримінує на підставі статі. Хоча громадяни України
мають практично однакове сприйняття неминучості корупції та своєї ролі у
боротьбі із нею, корупційні практики по-різному впливають на жінок і чоловіків
залежно від контексту (наприклад, в судових сімейних справах чи політичних
кампаніях в жінок загалом обмежені можливості мати якийсь зиск із корупції; з
іншого боку, у секторі торгово-промислової діяльності вони можуть бути відносно
ізольовані від хабарів та корупції через менший розмір їхніх компаній та
підприємств).
Пріоритетні
рекомендації:
• У видах
діяльності, які стосуються правосуддя перехідного періоду, доступу до правосуддя
або децентралізації, котрі перетинаються з роботою на охоплених конфліктом
територіях, вжити заходів на забезпечення інклюзивної участі жінок на всіх
рівнях прийняття рішень та стосовно тем розв’язання конфлікту та миротворчості.
• Підтримувати
проведення тренінгів з ґендерної чутливості та постійної юридичної освіти для
суддів, судового корпусу, прокурорів та адвокатів, що передбачатиме розгляд судової
практики стосовно справ з дискримінації (на підставі статі, сексуальної
орієнтації та ґендерної ідентичності), ґендерної упередженості в залах судових
засідань, сексуальних домагань та дискримінації при працевлаштуванні.
• Розвивати
спроможність уряду скоординовано проводити ґендерну експертизу законопроектів
із використанням уніфікованої методології.
• Підтримувати
навчальні проекти з жіночого лідерства в рамках підготовки до місцевих виборів
з особливою увагою до включення жінок з меншин та недостатньо представлених
груп.
• Продовжити
працювати із політичними партіями над поліпшенням їх здатності виконувати
ґендерні квоти та підвищенням їх ґендерної чутливості за допомогою розбудови
спроможності, наставництва та навчання.
• Розвивати
спроможність жіночих НУО займатися лобіюванням, а також працювати у співпраці з
органами державної влади на національному, регіональному та місцевому рівнях над
розробкою і прийняттям політики підтримки гендерної рівності.
• Підтримувати
розширення ґендерно-орієнтованого бюджетування та методів ґендерно-чутливого
аудиту для використання паралельно із програмами децентралізації, з метою
забезпечення того, аби потреби та пріоритети як жінок, так і чоловіків бралися
до уваги у збалансований спосіб.
• Підтримувати
нові та альтернативні засоби масової інформації (включаючи соціальні мережі),
особливо ті, які друкують інформацію з питань, важливих для спільноти ЛГБТІ.
Економічне
уповноваження жінок слід зробити центральною частиною програм, які мають на
меті творити відкриту і конкурентоспроможну економіку в Україні та подолати економічний
застій пост-Майданного періоду. Хоча економічне зростання піде на користь всьому
населенню, жінки зазнають низки обмежень щодо доступу до добре оплачуваної роботи
та підприємницьких можливостей, внаслідок чого вони не в тому положенні, аби виграти
від економічних реформ настільки безпосередньо, як чоловіки. Конкретні групи жінок,
такі як жінки-голови родин, старші жінки, ромні та сільські жінки, вразливі до багатовимірної
бідності. Економічна залежність жінок обмежує їхні можливості в інших сферах,
таких як здатність здобувати освіту, звертатися по медичну допомогу і навіть можливість
вийти із насильницьких стосунків. Для українського ринку праці характерні кілька
видів ґендерної нерівності: поділ професій за статевою ознакою означає, що
жінки частіше працюють в конкретних галузях, де зарплати менші, і нечасто
займають керівні посади. Захисні положення в законодавстві не лише
дискримінують жінок, а й посилюють стереотипи, що певні види роботи “не
підходять” жінкам, та обмежують професійні можливості для жінок. В рамках
неупередженого підходу логічно було б зробити робочі місця безпечними для всіх
працівників. Ґендерний розрив в рівнях зарплат і далі не скорочується; жіночі
зарплати в середньому на 30% нижчі за чоловічі, тобто цей розрив значно більший
за середній ґендерний розрив в зарплатах в країнах Європейського Союзу. Жінки з
більшою ймовірністю випадають з ринку праці через родинні обов’язки і при цьому
зазнають дискримінації в працевлаштуванні через поширеність уявлення, що ці
самі обов’язки покладають важкий тягар на працедавців. Чоловікам не йдуть на
користь поширені ґендерні стереотипи – зокрема, через очікування, що вони
повинні заробляти достатньо, аби бути в себе, в родині основним годувальником.
Тиск таких очікувань особливо сильний в умовах, скажімо, Донбасу, де ринок
праці для “чоловічої роботи” скорочується. Ще одним наслідком таких стереотипів
є те, що чоловікам складно витрачати менше часу на роботу, щоби брати участь у
житті своєї родини. Підприємництво має потенціал забезпечити фінансову
незалежність приватним підприємцям і створювати нові робочі місця. Жіноче
підприємництво, зокрема, могло б суттєво вплинути на працевлаштування жінок та
підвищити конкурентоспроможність галузі загалом.
За останні роки
було реалізовано низку розрізнених проектів на поліпшення підприємницьких навичок
та можливостей жінок, однак в країні бракує даних про представленість жінок
серед підприємців та аналізу їхнього досвіду, сильних сторін та бар’єрів. Якщо
вірити існуючим дослідженням, жінки-власниці і керівниці бізнесу зосереджені на
рівні мікро-та малих підприємств і частіше працюють у сферах, які традиційно
вважаються пов’язаними із “жіночими” навичками та компетенцією, особливо у
сфері послуг, таких як пошиття одягу, перукарська справа, виїзне ресторанне обслуговування,
торгівля нерухомістю, медичні послуги, догляд за дітьми та старими людьми,
освітні послуги, прибирання житла, бухгалтерія та роздрібна торгівля. Багато з
цих галузей працемісткі та тісно пов’язані із місцевою спільнотою, крім того,
ці ринки часто насичені. Чоловіки-підприємці загалом більше представлені в
сферах інформаційних технологій, будівництва, інженерних і проектних послуг,
транспортних послуг, сільському господарстві та виробництві – а ці галузі частіше
мають кращий потенціал для зростання. Оцінки обмежень при веденні власної
справи в Україні показують, що проблеми, з якими доводиться мати справу
чоловікам і жінкам-підприємцям, багато в чому ті самі, але сам рівень глибини
цих проблем сильно відрізняється. Жінки-підприємиці набагато частіше згадують
такі проблеми, як низький попит на їхні товари і послуги та нестачу оборотних
фондів та конкуренцію, що означає, що їхнім підприємствам може бути складно
скористатися ринковими можливостями, а їм самим треба подолати більше обмежень
на вкладання коштів у свою справу або її розширення. Відсутність доступу до
кредитів є поширеною проблемою для підприємців загалом, але для жінок
спрацьовують додаткові обмеження через відсутність в них майна, яке можна було
б використати як додаткове забезпечення.
В Україні
успішно застосовувалися програми мікрокредитування для жінок. Але все одно
потрібен ширший аналіз ґендерно-зумовлених перешкод на шляху до заснування та
розширення власної справи в Україні, як і оцінка нових ринків та виробничих
зв’язків, які дають можливості жіночим підприємствам, особливо у сфері
сільськогосподарського виробництва. Підтримку жіночому підприємництву надавали переважно
донори, в той час як державна політична та інституційна підтримка була і є мінімальною.
Програми фінансової грамотності для жінок виявилися успішними в підвищенні
загального рівня знань про такі теми, як бюджетування, та в підтримці підприємниць
на початковому рівні.
Пріоритетні
рекомендації:
• Підтримувати
організації громадянського суспільства в їх правозахисній діяльності задля
усунення дискримінаційних/протекціоністських положень із трудового законодавства.
• Підтримувати
докладний ґендерний аналіз на визначення поглядів жінок та чоловіків підприємців
на обмеження у веденні бізнесу, а також на ту міру, якою на них впливають ці
обмеження, зокрема, на етапі заснування та розширення власної справи.
Забезпечити, щоб програми щодо розвитку приватного підприємництва просували
такі політики, які усуватимуть перешкоди для жінок та чоловіків-підприємців і
не спричинятимуть шкоди, хоч як ненавмисно, жодній з груп.
• Проводити
профільний аналіз впливу корупції на підприємства у власності та під керівництвом
чоловіків та жінок, щоб визначити точки для застосування зусиль майбутніх антикорупційних
програм USAID/Україна.
• Розширити
проекти для жінок з питань фінансової грамотності та економічного уповноваження
в такий спосіб, щоб охоплювати більшу кількість вразливих груп жінок, таких як
внутрішньо переміщені особи (ВПО), ромні, потерпілі від ґендерно-зумовленого насильства,
жінки, які живуть з ВІЛ, жінки, які вживають ін’єкційні наркотики, та жінки в групі
ризику щодо торгівлі людьми та/або сексуальної експлуатації.
• В програмах
економічного уповноваження для ВПО провести аналіз конфліктів, щоб програми
тільки для ВПО гарантовано не викликали напруженості зі спільнотами, які прийняли
до себе ВПО; розглянути можливість проведення спільних занять та діяльності для
ВПО та місцевих жінок та чоловіків, перед якими стоять економічні складнощі. USAID/Україна
підтримує розвиток прозорої системи охорони здоров’я з особливою увагою до
того, аби конкретні вразливі групи населення, зокрема, вразливі до ВІЛ-інфекції
та туберкульозу, мали доступ до послуг системи охорони здоров’я, які задовольняють
їхні потреби. В Україні стан здоров’я чоловіків і жінок сильно відрізняється.
Чоловіки живуть в середньому на десять років менше, ніж жінки; їх менша
очікувана тривалість життя пов’язана із шкідливими звичками – зловживанням
наркотиками, алкоголем чи тютюном, нездоровим харчуванням та зайнятістю на виснажливих
і небезпечних видах роботи. Соціальні очікування можуть підштовхувати чоловіків
до практикування небезпечних форм поведінки, а ґендерні стереотипи можуть мати
шкідливий вплив як на чоловіків, так і на жінок (коли від чоловіків
“очікується”, що вони зловживатимуть наркотиками чи алкоголем, і тому їм не
пропонують лікування, і коли залежність в жінок або не зауважують, або стигматизують).
Моделі піклування про своє здоров’я також пов’язані із епідеміями ВІЛ/СНІДу та
туберкульозу. Хоча обидві епідемії більше вражають чоловічу половину населення,
ніж жіночу, вони значною мірою зосереджені в ключових групах населення, деякі з
яких частково перекривають одна одну: люди, які вживають ін’єкційні наркотики (більшість
з яких – чоловіки), жінки, залучені до секс-роботи, чоловіки, які займаються сексом
з чоловіками (ЧСЧ), в’язні (більшість з яких – чоловіки), та партнери людей з ключових
груп. Жінки, які вживають ін’єкційні наркотики, наражаються на специфічний ризик
зараження ВІЛ в силу того факту, що в практиках вживання наркотиків чоловіки приймають
основні рішення, а жінки в цих ситуаціях часто неспроможні здійснювати контроль
– ані щоб уникнути зараження, ані щоб звернутися по тестування та лікування.
Для жінок тягар догляду за дітьми та економічна залежність є додатковими
факторами, які визначають, чи жінка зможе відвідувати програми зменшення шкоди
або наркологічної допомоги чи звертатися по ВІЛ-послуги. Рівні поширеності ВІЛ
серед спільноти ЧСЧ зростають. Стигма (включаючи високий рівень
само-стигматизації) та дискримінація проти людей, які вживають ін’єкційні
наркотики, особливо проти жінок та жінок з дітьми, жінок у секс-бізнесі та ЧСЧ,
заважають цим групам отримувати якісні послуги у сфері охорони здоров’я.
Пріоритетні
рекомендації:
• Розробити
інтервенції для груп високого ризику серед чоловіків, таких як ті, хто вживає
ін’єкційні наркотики, ЧСЧ та військові, орієнтовані на конкретні місця,
наприклад, в СІЗО та в’язницях, серед солдатів строкової служби, в збройних
силах та в зоні АТО.
• Інтегрувати
ґендерно-чутливі види діяльності попередження ВІЛ (напр., роздача презервативів
та секс-просвіта) та послуги з тестування і лікування в програми, які надають
допомогу ВПО.
• Розробити
науково-обґрунтовані підходи на основі міжнародних напрацювань для охоплення
сексуальних партнерів людей, які вживають ін’єкційні наркотики, людей, залучених
у секс-бізнес, ЧСЧ та військовослужбовців.
• Підтримувати
співпрацю та обмін інформацією між НУО, які представляють ВІЛ- позитивних
жінок, та тих, які працюють над ширшими питаннями ґендерної рівності, щоб
допомогти їм об’єднувати правозахисні зусилля.
•
Пересвідчитись, що програми, спрямовані на попередження ґендерно-зумовленого насильства
та надання послуг потерпілим від насильства, доступні і для потерпілих, які є
ВІЛ-позитивними, вживають ін’єкційні наркотики або мають діагноз «туберкульоз»,
та що послуги враховують потреби і жінок, і чоловіків-потерпілих від насильства.
Дестабілізуючі наслідки поточного конфлікту в Україні складно переоцінити. Його
гуманітарний вплив відчувають всі сегменти населення. За оцінками Управління
ООН з координації гуманітарних питань, наразі конфліктом в Україні зачеплені
4,4 мільйони осіб, а Міністерство соціальної політики повідомляє, що станом на
квітень 2017 року зареєстровано майже 1,6 мільйон внутрішньо переміщених осіб з
Криму та Донбасу. Серед ВПО значну частину складають жінки, включаючи жінок,
які дбають про дітей та старших членів родини. Дослідження та польові інтерв’ю,
проведені в рамках цього ґендерного аналізу, виявили кілька специфічних потреб
спільноти, що потерпає від конфлікту, та ВПО. Серед них – надання можливостей
для економічного уповноваження шляхом створення робочих місць, перепідготовки
та підтримки підприємництва, для широкого спектру бенефіціарів – внутрішньо
переміщених жінок, які утримують свої родини, жінок в місцевих спільнотах, які тривалий
час не могли знайти роботу, підприємців серед ВПО, які залишили свої підприємства
на охопленій конфліктом території, а також чоловіків, в яких погані перспективи
працевлаштування і яким загрожує бути завербованими до лав учасників збройного
конфлікту. Із поточним конфліктом пов’язані різні форми ґендерно-зумовленого
насильства (ҐЗН) і жінки перебувають під загрозою психологічного, економічного,
фізичного та сексуального насильства. Випадки сексуального насильства на
контрольно-пропускних пунктах та проти людей під арештом були зафіксовані на
території під контролем озброєних груп та в Автономній республіці Крим.
Є підстави
вважати, що на територіях навколо збройних дій відбуваються торгівля людьми та
сексуальна експлуатація, пов’язані із тим фактом, що там перебуває значна
кількість чоловіків, які беруть участь у збройному конфлікті, а жінки через обмежені
можливості подолати фінансові складнощі змушені займатися “сексом заради виживання”.
Громадські
організації, які надають послуги населенню, вважають, що поширеність домашнього
насильства зростає в зв’язку із зростанням толерантності до насильства в
суспільстві, легшим доступом до зброї та посттравматичними стресовими розладами
серед комбатантів. Загалом вважається, що ґендерно-зумовлене насильство в умовах
конфлікту відображає рівень терпимості до ґендерної нерівності, яка існувала в мирний
час. Брак комплексних послуг, особливо психологічних, котрих потребують потерпілі
від ҐЗН, гостро впливає на ВПО. Міжнародні донори, НУО та Міністерство соціальної
політики запустили багатокомпонентний проект задля поліпшення систем перенаправлення
та послуг, орієнтованих на жертв насильства, в п’яти регіонах (території під
контролем уряду та території поза ним). Важливі види діяльності включають
навчання з питань ҐЗН для працівників правоохоронних органів та системи охорони
здоров’я, використання мобільних команд з фахівців, які працюють з жертвами на
місці, посилення механізму перенаправлення та розширення робочих годин
безплатної національної телефонної гарячої лінії на цілодобову роботу. Але
також потрібні додаткові послуги, такі як притулки та довготривала підтримка, і
необхідно підвищити спроможність органів кримінальної юстиції переслідувати
ґвалтівників та притягати їх до відповідальності. Україна є пріоритетною
країною для Ініціативи USAID «Жінки, мир та безпека», а уряд України вже
прийняв національний план дій для впровадження Резолюції Ради Безпеки ООН1325
«Жінки, мир, безпека». Національний план дій не лише закликає до співпраці з попередження
ҐЗН та реабілітації потерпілих від нього осіб, але й пропонує можливості підвищити
залученість жінок до миротворчості та розв’язання конфліктів як представниць уряду
та діячок громадянського суспільства.
Поки що
впровадження національного плану дій відбувалося повільно через нестачу
взаєморозуміння стосовно певних дій і того, яка з агенцій за що відповідає, а
також через обмежений бюджет на його виконання. USAID/Україна може відіграти
власну роль у підтримці уряду у впровадженні його зобов’язань стосовно жінок,
миру та безпеки, не лише в рамках гуманітарної допомоги та допомоги у перехідному
періоді, але також в програмах з децентралізації, управління, політичної участі
жінок, та доступу до правосуддя.
Пріоритетні
рекомендації:
• Наскрізно
запровадити гендер в усі види діяльності, пов’язані із гуманітарною допомогою
та ВПО, і забезпечити, щоб жінки-ВПО, особливо ті, які очолюють свої родини,
отримували всебічну підтримку, не лише стосовно питання гендерного насильства,
а й у сферах політичного й економічного уповноваження, доступу до охорони
здоров’я, соціальних послуг, житла та освіти.
• Розробити
цільові програми з економічного уповноваження для жінок-ВПО через підтримку
підприємництва, перепідготовку для більшої відповідності потребам місцевого
ринку праці та виробничу практику, щоб поліпшити їхні шанси на довготривалу
інтеграцію, з особливою увагою до жінок-рома і кримських татарок.
• Підтримувати
НУО та державні органи, які працюють з жертвами ґендерно-зумовленого насильства
зі спільнот, зачеплених конфліктом, щоб підвищити їх спроможність надавати
комплексні послуги, а також спеціалізовану допомогу окремим групам потерпілих
(включаючи чоловіків, які зазнали сексуального та ґендерно-зумовленого
насильства).
https://www.facebook.com/usaidengage/
https://www.facebook.com/groups/358860087847601/
ru